Українська література - статті та реферати

Роль поезії Тараса Григоровича Шевченка в сучасному і минулому України

Середа А.Ю.

Роль кожного поета, який береться за перо, полягає не в тому, щоб розважити чи змусити читача плакати, а в тому, щоб донести до нього істини. І не всякий може вважати себе генієм, навіть високошанований у свій час, а лише той, чиї твори лишаться актуальними й багато століть потому. Яскравим прикладом такої людини є Тарас Шевченко.

Питання, що були підняті ним лишаються актуальними й у наш час. Розглянемо на прикладі творів першого видання «Кобзаря» 1840 року. Ця збірка названа в народі Книгою Правди. І ця правда є правдою й наших днів.

Ця книга вийшла за часів миколаївської реакції, коли переслідувалося вільне село, у суспільстві панували страх, ненависть, підозра, доноси, продажність. До збірки увійшло всього вісім творів: «Думи мої, думи…», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Розглянемо кілька творів.

Саме твором «Думи мої, думи…» і розпочиналося перше видання Кобзаря, у ньому автор висловлює власні думки стосовно українського народу, описує його жалюгідне становище, гнівний протест проти національного й соціального гніту:

Як та воля, що минулась, / Дніпр широкий — море, / Степ і степ, ревуть пороги, / І могили — гори, — / Там родилась, гарцювала / Козацькая воля;

Там шляхтою, татарами / Засівала поле, / Засівало трупом поле, / Поки не остило… / Лягла спочить. А тим часом / Виросла могила…

Наведені рядки яскраво характеризують не лише занепад козацької сили у ті часи, але сучасний занепад духовної віри українців. Здається, що ми зупинилися перевести дух, застигли в очікуванні перед наступом. Насправді ми терпляче чекаємо, доки нас запряжуть у ще одне ярмо. Козацька воля лягла спочити, але була похована назавжди, як за часів Шевченка, так і сьогодні.

Наступний вірш — «Перебендя». Він був присвячений Євгенові Гребінці. У ньому йдеться про сліпого кобзаря Перебендю, який грає на кобзі. Спершу автор показує його «старим та химерним», який потурає усьому люду, не здатен мати власну думку. І журитися, і веселиться як накажуть. Насправді ж він одинокий серед люду:

В степу на могилі, щоб ніхто не бачив, / Щоб вітер по полю слова розмахав, / Щоб люде не чули, бо то боже слово, / То серце по волі з богом розмовля, / То серце щебече господнюю славу, / А думка край світа на хмарі ґуля.

ХХІ ст. не принесло нічого нового: правда, не вигідна для певних кіл, не показується народові. Люди, які покликані доносити правду, а до них можна віднести й журналістів, часто-густо продаються, не знаходять підтримки. Народ затурканий, боїться зайве почути, ненароком дізнатися правду:

Ходи собі, мій голубе, / Поки не заснуло / Твоє серце, та виспівуй, / Щоб люде не чули. / А щоб тебе не цурались, / Потурай їм, брате!

Люди й нашого часу «потурають їм», аби не стати «не таким як усі».

Отже, на прикладі двох творів із «Кобзаря» Тараса Шевченка, ми спробували довести, що творчість поета актуальна й у наші дні.

Проблеми описані автором у віршах, були актуальні у ХІХ, ХХ, ХХІ століттях, а також лишатимуться такими й надалі. Для того, щоб зрозуміти усю їх суть, потрібно не один раз вчитатися в них, і відчути те, що відчував автор.

Література

1. Шевченко Т.Г. Кобзар / Т.Г. Шевченко. — К. : Дніпро, 1980.