Українська література - статті та реферати

Художня спадщина Тараса Шевченка

Чернишов О.А.

Історія світової культури визначає мало прикладів поєднання в одній особі поетичного та художнього обдарування. Природа щедро наділила Т. Шевченка не лише поетичним генієм, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Тараса Григоровича малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. У Шевченкові поєднувалися і боролись водночас поет і художник. Тяга до живопису і малювання у Т. Шевченка була з ранніх літ його життя. Ще зовсім маленьким Тарас любив розписувати крейдою стіни будинку, стіл, лави, різними чудернацькими візерунками, також із задоволенням малював людей, тварин, пейзажі. Якось намалював дяка Богорського на підпитку, у якого виховувався з 13 років, після смерті своїх батьків. Дяк образився на свій портрет и покарав юного художника. Пізніше Т. Шевченко тікає від дяка-самодура, а оскільки тяга до живопису переростає в незгасиму жагу, Тарас цілеспрямовано шукає в околицях села вчителя-художника. І знаходить — спочатку стає учнем диякона Єфремова, а потім навчиться живопису ще у багатьох різних майстрів.

Дослідниця спадщини Кобзаря З. Тархан-Береза підкреслює, що поетичних творів Т. Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких майже 1200. Сама ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство. Не випадково його твори виставлялися на академічних виставках, а за видатні успіхи у гравюрі Т. Шевченкові було присвоєно звання академіка. Для Т. Шевченка тема жіночої долі була згустком крові, що запеклась у його серці. Навіть назви творів «Наймичка», «Відьма», «Сова», «Сліпа», «Мар’яна-Чорниця» красномовно свідчать про долю героїнь цих творів.

Зокрема, дослідники живописної спадщини Т. Шевченка зазначають, що до появи картини «Катерина» не лише в українському, а й в загальноросійському мистецтві не було твору з таким гострим і злободенним соціальним сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу — дівчина-кріпачка, жертва панської розпусти, принижена й ображена в найкращих почуттях. «Катерина» — одна з найцікавіших картин Т. Шевченка, написана маслом у 1842 р. Картина дуже символічна, у формі образів автор передає ті почуття, які наче хвилі калатали в його серці. Босонога дівчина в центрі картини, символізує багатостраждальний український народ, російський солдат на коні — самодержавну російську монархію, яка притісняє Україну, селянин на землі (чимось схожий на козака Мамая) уособлює собою вільне минуле, тягу до якого наскрізь пронизує як літературна, так і художня творчість Тараса.

Митці всіх віків прагнули оспівати природу, що давала їм силу і натхнення. Шевченко ніби був створений для того, щоб виразити словом і фарбами усю красу навколишнього. Тривалий час він жив за межами України, але марив нею, згадуючи рідну Черкащину, Київщину.

За тематикою пейзажні малюнки Шевченка 1843—1847 рр. можна поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди і пейзажі, де відтворені історичні та архітектурні пам’ятки. Малюнки здебільшого розповідають нам про убоге життя Шевченкової родини і всього покріпаченого українського села («Удовина хата», «Селянське подвір’я», «На околиці», «Хата біля річки», «Хата над ставком»). Чарівна природа на малюнках, як і в подіях є контрастом до важких соціальних умов життя народу. Особливо улюблені пейзажні мотиви Шевченка — зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків тощо («Повінь», «Комора в Потоках», «Андруші», «Урочище Стінка», «Хутір на Україні», «У В’юнищі», «У Решетилівці»). Ці твори сповнені справжньої поезії, в них лагідна, мрійлива українська природа знайшла свого натхненного співця. Майстерні вони і з боку малярської техніки. Шевченко прагнув видавати по 12 естампів кожного року, але через брак грошей цей грандіозний задум здійснити не зміг. Вдалося видати лише один альбом, куди ввійшло 6 естампів замість запланованих дванадцяти: «У Києві», «Видубецький монастир», «Судна рада», «Свати», «Казка», «Дари в Чигирині» (1649 р.).

Слід згадати, що Т. Шевченко створив галерею портретів. Серед них портрет поміщика П.В. Енгельгарда, виконаний на досить високому рівні. Перед нами гора-людина, яка знає собі ціну. Одягнений у фрак коричневого кольору, з-під якого видно синій жилет, на шиї елегантно пов’язано ліловий шарф, вираз очей самозакоханий.

«Голова жінки» — твір досконаліший. Вважається, що тут майстерно, засобами світлотіні змодельовано обличчя, обрамлене красивими гофрованими пасмами кучерів. Однак у плані характерності образу цей твір поступається перед портретом П.В. Енгельгарда.

Таким чином, завдяки великій праці Тарас Григорович Шевченко зумів передати у словесних і живописних творах свою палку любов до народу України і тривогу за її долю.

Слід відзначити багато спільного у живописних і поетичних творах, але й те головне, що ці види мистецтва відрізняє. Якщо поетичне слово, максимально насичене змістом і асоціативними зв’язками, будить уяву читача, який уже сам домальовує сцену, події, тоді в живописному полотні схоплено лише один якийсь момент, застиглу дію, але глядач також домислює, розширює видноколи полотна.