Українська література - статті та реферати

Термінологічна драматургія публіцистики: до питання про публіцистичну свідомість

А. В. Дроздова, канд. наук із соц. комунік.

УДК 007: 304: 070

У статті йдеться про потребу введення до наукового поля публіцистики поняття «публіцистична свідомість» як індивідуального психологічного явища та професійного складника творчої діяльності. Визначення терміна формується на основі соціокомунікативного, психологічного й філософського підходів.

Ключові слова: свідомість, самосвідомість, метасуб’єктивна комунікація, інформаційно-інтелектуальна парадигма, публіцистична свідомість.

Теоретичні виднокола публіцистики, не зважаючи на практичну її відсутність у системі сучасних медіа, поступово розширюються, демонструючи тяглість високої традиції та аксіологічний потенціал глибокого й образно яскравого слова, історична місія якого залишається незмінною упродовж тривалого часу - консолідувати й зміцнювати духовні, моральні й соціально-етичні основи суспільства. Формування термінологічної парадигми публіцистики, зумовлене появою нових досліджень і трансформаційними процесами в її системі як метажанрового феномена, безумовно, вимагає врахування актуальних філософських і соціокомунікативних підходів до її розуміння, заснованого на патернах психології сучасників, їх комунікативної пристосованості до умов сьогоднішнього життя. Пошук фундаментальних ланок цієї синергетичної новобудови, що має беззаперечні тенденції до повного оформлення, визначає актуальність порушеної у статті теми.

Об’єктом розвідки є публіцистична свідомість як індивідуальне психологічне явище та професійний складник творчої діяльності публіциста. Предмет - особливості структурних ланок цього типу свідомості, генеровані в наукових розвідках учених і представлені в особливостях природи професії, її завдань.

Мета студії полягає у вичленуванні із загальної термінологічної драматургії публіцистики її важливого складника - публіцистичної свідомості та розкриття її сутності як авто- й соціокомунікативного явища.

Мотиваційне обґрунтування звернення до категорії публіцистичної свідомості перебуває в площині все пильнішої уваги науковців до психологічних основ журналістської творчості (В. Карпенко, В. Олешко, Р. Харріс, Г. Сосновська), а також визнання надскладної природи свідомості, зокрема для особистості публіциста (В. Буряк, В. Галич, О. Глушко, Й. Лось,Л. Чернявська, Е. Шестакова та ін.) як специфічної форми відображення навколишньої дійсності, що має свою структуру, функції, різновиди.

Учені виокремлюють у сфері публіцитистики такі поняття, як образ автора, світогляд людини, структура публіцистичного твору, концепт- вартості, публіцистична полеміка, поетика, онтологія й горизонти публіцистики, місія публіциста, публіцистичний метод тощо. Л. Василик наголошує, що сьогодні активно порушуются «питання системності публіцистичного бачення, мотивації виступу публіциста, публіцистичної майстерності, психології публіцистичної творчості» [1]. У словнику-довіднику «Журналістика» І. Михайлина представлено різновиди публіцистики: автобіографічна, віршована (поетична), письменницька, прогностична (прогнозувальна), світоглядна [2, с. 223-226].

Останні дисертаційні праці присвячені розгляду екологічної (Г. Гопко), історичної (О. Романчук), наукової (Н. Зелінська), журнальної (Л. Руденко), світоглядної або концептуальної, універсальної, світонастановчої (Л. Василик, М. Титаренко) публіцистики.

Своєрідно відшліфованою ланкою публіцистичного дискурсу постає публіцистична свідомість, окремі складники якої починають аналізуватись у наукових студіях учених.

Так, на думку В. Буряка, сучасна теорія публіцистики стрімко синхронізується з новими науковими парадигмами про теорію інформаційного суспільства [3], тому виникає потреба розгляду й формулювання понять публіцистики саме крізь комунікативну призму, що вбирає аспекти філософського, соціального, історичного, психологічного, лінгвістичного тощо. На основі такого підходу дослідник уводить до наукового обігу поняття «інформаційно-художня свідомість» як тип свідомості, що містить весь комплекс творчого сприйняття й переробки (відображення) інформації (факту) на рівні аналізу та синтезу, засноване на пріорітеті міфологічних, публіцистичних і суб’єктивованих форм мислення [4].

Е. Шестакова, розглядаючи проблему перетворення дійсності в текстах художньої літератури та засобів масової комунікації [5], наголошує на постійно актуалізованих зв’язках, що виникають між цими двома типами текстів й ініціюють розвиток особливого типу синтезованої свідомості, яка живиться різноманітним досвідом, сформованим стійким фондом культурного знання, зрештою, багажем особистості, котрі нормалізують, упорядковують життєвий світ людини і дають можливість для його розвитку.

Й. Лось визнає власне публіцистику словесною й візуальною сферою моделювання свідомості, виявом динамізму людського духу, політичного й морально-філософського освоєння історії та актуальної суспільної практики, всеохопним засобом формування особистості, площиною зазначення вартостей та інтересів людей, соціальних груп і націй, втіленням їхньої культурної ідентичності [6, с. 24].

О. Глушко висловлює думку про те, що свідомість публіциста формується на раціонально- аналітичному дослідженні життєвих обставин, відображених через призму морально-духовних принципів журналіста, його позиції [7, с. 16]; володінні відповідною методикою ретрансляції реальної дійсності, що утворилась із здатності глибокого мислення, літературного (образного) інтелекту, а також максимальної концентрації фізичних і духовних сил [7, с. 49].

Отже, можемо говорити про особливий тип свідомості публіциста, що якісно відрізняється від свідомості, скажімо, митця або репортера, по-перше, способом сприйняття соціальної реальності, а по-друге, оригінальністю її відтворення, що виражається в конкретних жанрах (жанрових різновидах, інваріантах) публіцистики, поетиці творів, концептуальній навантаженості, надскладності наративних стратегій тощо.

При цьому важливо зазначити, що будь-яка свідомість є породженням актів самосвідомості. За спостереженням Л. Чернявської, яка проаналізувала проблему авторської компетентності та стратегії в обраному потоці соціальних комунікацій, «публіцистична література є діалогічною, бо передбачає непряме або й пряме спілкування автора з читачем, тому відкритість автора, його постійна присутність у творі накладають на публіциста значну відповідальність. Особистість автора-митця визначається тяжінням до щирості й відкритості, вболівання за проблеми часу, а письменницький публіцистичний текст позначений соціальним, психологічним, науковим і насамперед художньо-мистецьким досвідом» [8, с. 84]. Наприклад, у промові Л. Костенко «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала» Я-свідомість представлена духовно-мистецькою рефлексією, що активно корелює з аналогічними «Я» у межах європейської культурної самоідентифікації й одночасно є платформою реалізації національної публіцистичної свідомості як органічного способу комунікації з власною аудиторією. Я-свідомість письменниці виявляється в тексті категоріями національної самовизначеності, єдності з власним народом: «Хто ми в очах світу і яку маємо ауру, а якщо не маємо, то чому?» [9, с. 42]; «Ніхто з нас, нині живущих, не може нести відповідальності за давні неспокутувані гріхи. Але кожен з нас зобов’язаний їх не повторити і не примножити» [9, с. 44]. Автор постає небайдужим свідком історичного розвитку нації, хронікером її історії: «Колись партійні ідеологи розбивали вітраж Шевченка. Тепер теж шваброю дістають» [9, с. 46], - котрий не лише бачить прорахунки («А де ж наша універсально-державницька теорія?» [9, с. 47]), а й за допомогою глибокого ретроспективного аналізу й узагальнення окреслює перспективні шляхи вирішення актуальної проблеми: «Тільки не треба чекати, щоб хтось вам зробив ваше власне індивідуальне дзеркало і вмонтував його в систему суспільних дзеркал. Кожен має зробити це сам» [9, с. 48].

Загалом злиття ідивідуального «Я» й публіцистичної (суспільної) свідомості як словесного методу лікування соціальних хвороб набуває обрисів комунікативно-особистісного моноліту, що не дає можливості цим феноменам розділитись або функціонувати окремо. Складно відокремити індивідуальне від суспільного, бо настільки потужний вияв соціальної солідарності в аспектах сповідування й збереження духовно-ціннісних основ буття нації, реалізації світогляду історичного оптимізму. М. Жулинський зазначає, що «це особливе призначення полягає в органічній, внутрішньо стимульованій необхідності й потребі самоозначуватися стосовно своєї нації, своєї історії, своєї культури і стосовно всього світу» [10, с. 32].

Твердження вченого набуває всенаціональної актуальності з огляду на непросту історичну долю українців і сучасну ситуацію «панування кризовості» (патогенності) у багатьох визначальних аспектах суспільного життя. Вважаємо, що в цьому контексті доповнити сутність публіцистичної свідомості може філософська концепція «самотворення», сформульована Р. Рорті. На його переконання, завдання філософів (публіцистів по суті) полягає в якісному збагаченні дискурсу, захисті розвитку особистості, розвитку діалогу між людьми, суспільствами, культурами, а не лише у відкритті об’єктивних істин. «Рорті висуває ідею творчої особистості, яка не відкриває істини, а творить її» [11, с. 762]. Переконані, що такі пропедевтичні завдання доцільно вбудовувати в професіограму публіциста як вершину його майстерності (і це доводить гуманістична філософія), але лише на етапі високої стабільності духовного прогресу суспільства, набуття (повернення) національної ідентичності й міцного закорінення у свідомості людства гуманістичних аксіом життя.

У самій природі свідомості прийнято виокремлювати дві провідні підсистеми - когнітивну й ціннісну, а у їх межах відповідні рівні - чуттєвий і раціональний, де синтез останніх визначає сутність публіцистичного методу в соціально відкритій лабораторії митця. Рухливістю й динамізмом у системі публіцистичної свідомості відзначається когнітивна підсистема, котра функціонує завдяки розвиненості так званої когнітивної волі, що дає змогу подолати «онтологічну напругу» (чи заповнити «люфт») у вирішенні творчих завдань, скориставшись креативними засобами встановлення тотожності ідеї та об’єкта дослідження [12, с. 690].

За спостереженням В. Буряка, «інтелектуальну сутність нового типу мислення визначає самопізнання або раціоналізм, що утворив певний стиль розмірковувань, який не обмежився однією теорією пізнання, а поширився на аналіз усіх сфер, де людина в принципі здатна зробити ту чи іншу дію - соціальну, економічну, культурну, моральну і т. д. - на реальних основах» [4]. Дослідник продовжує міркування висновками, спрямованими на окреслення нової системи інтерпретації факту на найвищому інтелектуальному рівні, що вводить у горизонт свого відображення поліфонію свідомісно-інформаційних спектрів людського буття - наукового, філософського, релігійного. Така система породжує міждисцилінарну матрицю в методах, якими користується публіцист у пізнанні й відтворенні явищ реальності.

Символічними в цьому сенсі є зізнання І. Франка, методи пізнання суспільного життя якого вражають багатством і різноплановістю: «...Я переходив різні ступені розвою, займався дуже різнорідною роботою, служив різним напрямкам і навіть націям. Та скрізь і завсіди у мене була одна провідна думка - служити інтересам мойого рідного народу та загальнолюдським поступовим, гуманним ідеям» [10, с. 41]. Не випадковим є той факт, що майстерними публіцистами стають люди, професійна діяльність яких часто не пов’язана з літературною чи журналістською працею, наприклад, політологи, філософи, священики, науковці, політики. Характер їхньої свідомості облаштований таким чином, що пізнання соціальних явищ життя, як правило, відбувається на кількох рівнях, із застосуванням різних методик, що визначає глибину вивчення конкретної проблеми, її причинно-наслідкової сутності, шляхів вирішення тощо. Так, О. Гончар активно користувався соціологічними методами, зокрема спостереженням, вивченням документальних і наукових джерел. У щоденниках митця натрапляємо на такі спостереження: «А може, й справді виростає нове покоління мужніх, розумних, нездеформованих, тих, що порятують Україну, відкриють для світу нашу духовність» [13, с. 346-347]; «ХХ вік втрачає критерії естетичного» [14, с. 75]; «У суспільстві мовби відбувається подвійний процес. Раз у раз даються взнаки духовний склероз, окостеніння і водночас розвивається гуманістична література, пробивається крізь вапняки догм жива творча думка» [13, с. 196]. Фіксація без - посередніх вражень, фрагментів реальності й суспільних відчуттів сформувала генеральну письменницьку якість - володіння соціальним слухом, здатністю точно завбачливо розставляти прогностичні акценти в художньому осмисленні явищ суспільної дійсності.

Л. Василик переконана, що «представники такого роду творчості здатні індивідуалізувати бачення концептуальних проблем широким колом когнітивних аспектів, сформувати їх сталий резонанс, їх пошукову інваріантну складову, необхідну для повноти висвітлення проблемного явища; широко - на синхронному і діахронному рівні - бачити її, осмислювати в метафоричній та метафізичній площині, таким чином формуючи медіатекст високого інтелектуально-полемічного рівня» [15].

Отже, у висновку спробуємо подати визначення публіцистичної свідомості, що вигранилась у межах нашої статті як особлива й надскладна форма відображення соціального світу, сформована на монолітному синтезі індивідуального та суспільного, що продукує метасуб’єктивну комунікацію на проблемному полі вирішення нагальних завдань і подолання вад людського суспільства й користується при цьому широким спектром поліфонічних засобів інформаційно-інтелектуальної парадигми пізнання та інтерпретації фактів соціальної реальності.

Перспектива подальших досліджень проблеми публіцистичної свідомості зводиться до розкриття питання: якою методологією, філософськими рефлексіями чи документальними фактами скористатися, аби стати на шлях публіцистичного звершення? Чи, може, відчуття гостро- соціального дається лише від народження як феномен генної програми особистості?

1. Василик Л. Концептуальна публіцистика як виразник національної ідентичності / Л. Василик. - URL: http://vuzlib.com/content/view/1592/43.

2. Журналістика : словник-довідник / уклад. І. Л. Михайлин. - К. : Академвидав, 2013. - 320 с.

3. Буряк В. Д. Нові термінологічні концепти сучасної публіцистичної парадигми [Електроний ресурс] / В. Д. Буряк. - URL: http://archive.nbuv. gov.ua/portal/ soc_gum/dtr_sk/2010_1/files/sc1 10_14.pdf.

4. Буряк В. Д. Комунікативність інформаційно-художньої свідомості: форми архітектоніки тексту [Електроний ресурс] // Наукові записки Ін-ту журналістики. - Т. 6. - URL: http://journlib.univ.kiev.ua/index. php?act=book.index&book=12.

5. Шестакова Е. Г. Перетворення дійсності у текстах художньої літератури і засобів масової комунікації [Електронний ресурс] // Наукові записки Ін-ту журналістики. - Т. 13. - URL: http://journlib.univ. kiev.ua/index.php?act=book.

6. Лось Й. Публіцистика й тенденції розвитку світу : навч. посіб. для вищих навч. закл. Ш-IV рівнів акредит. : у 2-х ч. - Львів : ВЦ Львів. нац. ун-ту імені Івана Франка, 2007. - Ч. 1. - 376 с.

7. Глушко О. К. Художня публіцистика: європейські традиції і сучасність : монографія / О. К. Глушко. - К. : Арістей, 2010. - 192 с.

8. Чернявська Л. В. Теорія та історія публіцистики : навч. посіб. для студ. магістратури ф-ту журналістики / Л. В. Чернявська. - Запоріжжя : ЗНУ, 2010. - 90 с.

9. Костенко Л. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала // Рідний край. - № 1 (2). - 2000. - С. 40-48.

10. Жулинський М. Він знав, «як много важить слово...» / М. Жулинський. - К. : ВЦ «Просвіта», 2008. - 136 с.

11. Рорті Р. Самотворення і пов’язанність: Пруст, Ніцше і Гайдеґґер / Р. Рорті ; пер. Л. Онишкевич та М. Зубрицької // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / за ред. М. Зубрицької. - Львів, 1996. - С. 761-783.

12. Философия социальных и гуманитарных наук: учеб. пособ. для вузов / под общ. ред. С. А. Лебедева. - Изд. 2-е, испр. и доп. - М.: Академ. Проект, 2008. - 733 с.

13. Гончар О. Т. Щоденники: у 3 т. / упорядкув., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу та передм. В. Д. Гончар ; худ. оформ. М. С. Пшінки. - К. : Веселка, 2002 - Т. 2 : 1968-1983. - 607 с.

14. Гончар О. Т. Щоденники : у 3 т. / [упорядкув., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу та передм. В. Д. Гончар ; худож. оформ. М. С. Пшінки]. - К. : Веселка, 2004. - Т. 3 : 1984-1995. - 606 с.

Подано до редакції 06. 12. 2013 р.

Drozdova A. V. Terminological dramaturgy of social and political journalism: to the question of journalistic self-consciousness.

The article deals with the necessity of introduction into the scientific field of social and political journalism the notion of «journalistic self-consciousness» as individual psychological phenomenon and as a component of creative activity. The interpretation of tern is formed on the basics of social communicative, psychological and philosophical approaches.

Keywords: consciousness, self-consciousness, metasubjective communication, informational intellectual paradigm, journalistic consciousness.

Дроздова А. В. Терминологическая драматургия публицистики: к вопросу о публицистическом сознании.

В статье идет речь о необходимости введения в научное поле публицистики понятия «публицистическое сознание» как индивидуального психологического явления и профессиональной составляющей творческой деятельности. Трактовка термина формируется на основе социокоммуникативного, психологического и философского подходов.

Ключевые слова: сознание, самосознание, метасубъективная коммуникация, информационно-интеллектуальная парадигма, публицистическое сознание.