Українська література - статті та реферати

Про типи уроків з літератури у 8-10 класах

Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

М. П. Миценко

З'ясування питання про типи уроків з літератури у 8-10 класах має велике практичне значення для вчителів-словесників. Адже успішна реалізація творчих шукань, спрямованих на урізноманітнення форм і методів викладання літератури, неможлива без чіткого розуміння того, які бувають типи уроків, коли саме найдоцільніше використати той чи інший тип уроку.

У своїй практиці я використовую такі типи уроків, залежно від характеру виучуваного, повторюваного або опитуваного матеріалу:

1. Урок вивчення біографії письменника.

2. Урок, присвячений характеристиці творчого шляху письменника.

3. Урок-вступ до певної програмної теми.

4. Урок вивчення оглядової теми.

5. Вступний урок до аналізу художнього твору.

6. Урок, присвячений вивченню системи художніх образів.

7. Урок, присвячений аналізу композиції літературного твору.

8. Урок, присвячений аналізу художньої мови твору.

9. Урок закріплення набутих літературних знань.

10. Урок повторення пройденого.

11. Урок аналізу учнівських творів.

Для досягнення основної навчально-виховної мети, поставленої перед кожним з цих типів уроків, можна користуватися методом лекції, розповіді, бесіди, а також заздалегідь підготовленими під керівництвом учителя виступами учнів на посильні для них теми (маємо на увазі доповіді, реферати). У зв'язку з тим, що вибір методу занять впливає на структуру того чи іншого типу уроку, зупинюся на цьому питанні докладніше.

Як показує досвід, викладати матеріал лекційним методом найдоцільніше у таких випадках: під час ознайомлення із загальною характеристикою суспільно-економічних умов і літературного процесу певного періоду (наприклад, теми: «Розвиток української реалістичної драматургії та театру в другій половині XIX століття» - перед вивченням біографії І. К. Карпенка-Карого; «Основні риси радянської літератури і шляхи її розвитку» - огляд), під час оглядового вивчення творчості письменника або групи письменників (наприклад, теми: «Іван Нечуй-Левицький» - огляд; «Викриття С. Тудором, Я. Таланом, О. Гаврилюком, П. Козланюком українського буржуазного націоналізму, фашизму, реакційної ролі релігії, зокрема Ватікану»), при підсумуванні після вивчення творчості того чи іншого письменника (наприклад, тема: «Значення творчості Л. Українки»), під час тематичного повторення пройденого матеріалу (наприклад, теми: «Образи комуністів у творах української радянської літератури», «Ідея дружби народів у радянській літературі»), іноді під час аналізу центрального літературного образу (Чіпка, Давид Мотузка, Платон Кречет), при поясненні складного літературного матеріалу (наприклад, поняття про критичний реалізм, соціалістичний реалізм, партійність літератури, стиль і метод тощо).

Урок, на. якому методом занять обрана лекція, повинен відповідати ряду методичних вимог, що диктуються, по-перше, ступенем розвитку і віковими особливостями учнів і, по-друге, специфікою уроку як основної форми роботи вчителя. Серед цих вимог, на мою думку, найголовніші такі: менше часу відводити на опитування попереднього і закріплення нового матеріалу (в зв'язку з цим лекція здебільшого триває 25-35 хв.); конче потрібно усно або письмово (останнє більш практично корисне) ознайомити учнів з планом лекції (перед початком або під час викладу матеріалу); вдало використати яскравий наочно-ілюстративний матеріал; вчитель повинен вичерпно відповісти на запитання, які виникнуть в учнів після прослухання лекції, чітко й зрозуміло визначити домашнє завдання.

Значення і методика бесіди загальновідомі. На відміну від 5-7 класів, бесіда у 8-10 класах повинна відзначатися більшою складністю запитань учителя, ширшими й грунтовнішими відповідями учнів. Ці запитання повинні будити творчу думку учнів, наштовхувати на самостійні узагальнення і висновки, прищеплювати і розвивати навички критичного мислення, виховувати любов до аналізу літературних фактів і явищ.

Іноді доцільно доручати кращим учням підготувати доповіді і реферати. Наприклад, вивчаючи ранні твори М. Коцюбинського, Можна запропонувати такі теми:

1. Заперечення ідеалів ліберального народництва («Хо», «Для загального добра»).

2. Показ класового розшарування на селі («Ціпов'яз»).

3. Зображення безрадісного життя дітей бідноти за часів царизму («Харитя», «Маленький грішник»).

4. Оспівування боротьби за волю («Дорогою ціною»).

Я завжди контролюю і спрямовую роботу учнів над підготовкою доповідей і рефератів. Від дійовості допомоги вчителя, наукового і методичного рівня індивідуальних консультацій, цілеспрямованості настанов і вказівок залежить якість учнівських виступів. Корисно також давати учням орієнтовний план розкриття теми (такий план я складаю разом з учнями).

Після цих попередніх зауважень проілюструю конкретними прикладами, як мислиться проведення окремих типів уроків, названих вище.

Урок-вступ до певної теми посідає одне з важливих місць у навчально-виховній роботі. Кульмінаційним пунктом цього уроку є момент повідомлення нових знань. Залежно від часу, потрібного для викладу нового матеріалу, вчитель планує опитування і закріплення. При лекційному методі викладу я опитую здебільшого тільки двох учнів. Іноді доцільно практикувати ущільнений метод опитування, який дає можливість зекономити час, підпорядкувати все основній меті - повідомленню нових знань. Іноді, якщо на лекцію потрібно відвести більше тридцяти хвилин, опитування не проводжу. Але в практиці роботи це буває дуже рідко.

Обравши методом повідомлення знань бесіду, на опитування слід приділити більше часу. За урок, включаючи й закріплення, я опитую в середньому 4-5 учнів.

Для ілюстрації того, які вимоги ставляться до уроку-вступу до певної теми, беру для вивчення такий матеріал: «Розвиток української реалістичної драматургії та театру в другій половині XIX століття» (тема: «І. К. Карпенко-Карий» - див. програму). Зміст роботи над даною темою підказує, що зручніше обрати лекційний метод викладу матеріалу.

При цьому важливо, щоб на лекції були забезпечені: чітка систематизація матеріалу, вміння виділити й підкреслити основне, побудувати розповідь на конкретних історико-літературних фактах, використання наочності.

Готуючись до уроку, я складаю для себе такий план:

1. Вступ:

а) оцінка газетою «Правда» української дожовтневої драматургії;

б) викриття і розгром Комуністичною партією, радянською громадськістю безрідних космополітів, які намагалися принизити значення передової російської та української дожовтневої драматургії.

2. Виклад:

а) головні соціально-економічні зміни в другій половині XIX ст. (ця тема опрацьовується як вступна перед вивченням курсу української літератури в 9 класі);

б) російська література XIX ст., в тому числі й драматургія, - найвидатніша і найпрогресивніша література світу. Драматичні твори Пушкіна, Грибоедова, Гоголя, Островського;

в) естетичні погляди революціонерів-демократів. Статті Добролюбова про творчість Островського;

г) основоположник реалістичного російського сценічного мистецтва М. С. Щепкін. Видатний діяч реалістичного театру на Україні К. Т. Соленик;

д) ідейна боротьба між революційно-демократичним та буржуазно-ліберальним напрямами у театрі і драматургії на Україні;

е) створення соціальної реалістичної драми в другій половині XIX ст. на основі творчого засвоєння надбань російської та української драматургії;

е) перемога принципів сценічного реалізму;

ж) театральне аматорство 60-х років і утворення професійних труп.

3. Висновки. Передова українська драматургія і театр розвивалися на засадах критичного реалізму і народності, що було зумовлено визначальним впливом передової російської драматургії, театру, сценічного мистецтва, творчості Шевченка і Котляревського.

Зрозуміло, що учням я повідомляю значно простіший план.

У вступній частині лекції знайомлю учнів із загальною оцінкою творчості українських драматургів-класиків, яку дала газета «Правда» в передовій статті від 15 червня 1951 року: «Дбайливо оберігає український театр славну спадщину національної класики (підкреслення моє. - М. М.), на якій виникло і розвивалось драматичне мистецтво України». Далі слід розповісти про те, що безрідні космополіти намагалися спаплюжити, принизити українську дожовтневу драматургію, оголосити її поспіль побутовою, мелодраматичною, позбавленою великого соціального звучання. Ці підлі антипатріотичні намагання безрідних космополітів викрила і вщент розгромила партія і радянська громадськість.

Питання, включені у виклад, конче необхідно висвітлити, щоб показати учням величезні творчі здобутки російської драматургії, революційно-демократичної критики, які були для українських письменників взагалі і драматургів зокрема блискучим взірцем служіння народові. Обізнаність з цим матеріалом допоможе учням глибше зрозуміти нерозривний зв'язок у розвитку двох братніх літератур, закономірність і неминучість впливу передової російської драматургії на українську.

Досить поширеним недоліком лекції у 8-10 класах є зловживання загальними міркуваннями, оцінками, недостатнє використання фактичного матеріалу. Так, говорячи про благотворний вплив російської драматургії і сценічного мистецтва на українську драматургію і театр, слід добрати яскраві, переконливі факти для ілюстрації висловлених думок і положень. Тоді лекція буде дохідливою, цікавою, емоційно впливатиме на учнів. Спинимося на деяких фактах.

П'єси «Горе з розуму» і «Ревізор», твори Островського користувалися винятковою любов'ю серед прогресивних діячів культури на Україні. І. Карпенко-Карий і П. К. Саксаганський у «Записці До з'їзду театральних діячів» з жалем констатують, що сучасні їм п'єси «не порушують жодною рисою того, що порушили свого часу «Ревизор», «Горе от ума», «Доходное место», «Бедность не порок» та інші п'єси Островського». С. В. Тобілевич засвідчує, що І. Карпенко-Карий не раз виступав як актор у російському класичному репертуарі, «особливо в творах Островського і Грибоедова, яких він (Карпенко-Карий. - М. М.) з-поміж усіх письменників найбільше шанував, схиляючи голову перед їх талантом».

У спогадах народного артиста СРСР Б. Романицького про одного з корифеїв українського театру - Марію Заньковецьку -наводиться такий факт: «Найбільше вона хотіла, і часто про це говорила, зіграти Катерину в «Грозі» Островського...»

Великою школою сценічного реалізму, життєвої правди і простоти була для українських театральних діячів акторська діяльність геніального митця сцени, родоначальника російського реалістичного театру Михайла Семеновича Щепкіна. Чудовий виконавець багатьох ролей з п'єс українських авторів, М. С. Щепкін з глибокою любов'ю ставився до українського народу, шанував його культуру, був зв'язаний сердечною дружбою з Т. Г. Шевченком. Великий поет дуже високо цінив прекрасний талант М. С. Щепкіна. В одному з листів поет-революціонер називає Щепкіна славним, преславним, великим (лист до Щепкіна від 5 грудня 1857 р.). У своєму щоденнику (запис від 30 грудня 1857 р.) Шевченко захоплено розповідає про своє враження від гри «великого артиста»: «Я все еще не могу притти в нормальное состояние от волшебного и очаровательного видения. У меня все еще стоит перед глазами городничий, Матрос (водевіль «Матрос» Шевельова. - М. М.), Михайло Чупрун и Любим Торцов. Но ярче и лучезарнее великого артиста стоит великий человек, кротко улыбающийся друг, мой единый, мой искренний, мой незабвенный Михайло Семенович Щепкин».

Проводячи лекцію на дану тему, потрібно показати учням портрети видатних російських і українських акторів. Якість уроку - викладу нового матеріалу - залежить від уміння вчителя успішно реалізувати основне завдання - повідомити нові знання, не порушуючи головніших вимог до всіх інших етапів уроку.

Урок закріплення набутих знань. Відводити окремий урок на закріплення пройденого корисно в таких випадках: а) коли вивчена тема має велике освітньо-виховне значення і тому потребує додаткової роботи для глибшого усвідомлення її учнями; б) коли треба, на основі одержаних теоретичних знань, прищепити учням практичні навички й уміння; в) коли в учителя немає впевненості, що учні добре засвоїли пройдений матеріал або якусь його важливу частину (найчастіше це буває при вивченні складних для розуміння учнями тем).

Істотним недоліком уроків закріплення є копіювання, часто мимовільне з боку вчителя, уроків, на яких закріплюваний матеріал вивчався. Для подолання цього недоліку вчитель повинен прагнути, щоб відомий уже учням історико-літературний матеріал сприймався активніше, свідомо, закріплювався методами і формами, найвідповіднішими до мети, поставленої перед уроком закріплення, - домогтися осмислених, міцних і глибоких знань учнів по раніше вивченій темі. Важливо також з матеріалу, обраного для закріплення, виділити основні питання, опустивши все неістотне, другорядне, те, що може відвернути увагу учнів від головного.

Методами занять на уроках закріплення здебільшого бувають бесіда (з елементами розповіді вчителя) або самостійна робота учнів. Часто-густо ці методи поєднуються, доповнюючи один одного.

Основні етапи уроку закріплення такі:, опитування попереднього матеріалу (опитування можна не проводити, якщо треба опитувати закріплювану тему; про знання учнів учитель довідається у процесі всього уроку; якщо ж треба встановити, що саме із закріплюваної теми учні засвоїли недостатньо, то доцільно опитувати й закріплювану тему); повідомлення теми і мети уроку; робота над закріпленням матеріалу; висновки вчителя; домашнє завдання.

Основна частина уроку - робота над закріпленням одержаних знань - може проводитися по-різному, залежно від характеру закріплюваного матеріалу, мети уроку тощо. Одним із поширених методів закріплення є відповіді учнів на поставлені вчителем запитання по раніше вивченому. В учнівські відповіді вчитель вносить свої зміни і доповнення, робить узагальнення І висновки. Так, закріплюючи тему «Поезія Франка», можна поставити перед учнями такі запитання і завдання:

1. Які основні мотиви поезії Франка? Чим вони зумовлені? Під чиїм впливом формувався революційно-демократичний світогляд письменника? Нагадайте відоме висловлювання Франка про російську літературу (учням пропонувалося записати в зошити і вивчити напам'ять таку Франкову оцінку російської літератури: «Твори росіян мучили нас, порушували наше сумління, будили в нас чоловіка, будили любов довідних та покривджених»).

2. Ідейний зміст поезії «Гімн» («Вічний революціонер»), Якими рисами поет наділив революційного борця? Чому наголошено на таких рисах, як нездоланність духу, безстрашність?

3. Ідейний зміст поезії «На суді». Чому поет твердо переконаний. у своїй правоті? Хто винуватець страждань народу? До яких висновків приходить Франко?

4. Ідейний зміст поезії «Каменярі». Хто такі каменярі? Яка їх мета? Як вони ставляться до своєї праці? Чому каменярі повинні перемогти?

5. Ідейний зміст поезії «Беркут». Що символізує образ Беркута? Кого поет розуміє під стрільцями? Який висновок робить Франко?

6. Ідейний зміст поезії «Сідоглавому». Як поет розуміє справжню любов до батьківщини? Хто такий «сідоглавий»? Чому поет з такою огидою й ненавистю говорить про «сідоглавого»?

7. Ідейний зміст поезії «Декадент». Яке завдання поезії? За що поёт так гнівно картає письменників-занепадників? Що Франко говорить про себе?

В ході бесіди, у коментарях і поясненнях учителя обов'язково розкриваються художні засоби, використані Франком у згаданих поезіях. Так, наприклад, у поезії «Гімн» для посилення впевненості у незламності революціонера поет використовує однорідні члени речення з максимально виразними епітетами: «Ні попівськії тортури, ні тюремні царські мури» і т. д. Щоб виразніше протиставити непримиренні сили, які борються, вжито антитезу: «дух, наука, думка, воля не уступить пітьмі поля» (тут пітьма протиставляється духу, науці і т. д.). Інший приклад антитези: «щезнуть сльози, сум, нещастя, сила родиться й завзяття» (сльози, сум, нещастя - сила, завзяття). Глибоко розкривають внутрішню суть означуваного предмета, допомагаючи краще зрозуміти ідейний задум поезії, епітети: вічний революціонер, сильне слово, радо йдуть, курні хати, краща доля, зла руїна та ін. Влучно добирає Франко дієслова, точно передаючи ними висловлювану думку: рве до бою; простується, міцніє, спішить туди, де дніє. Надають поезії пристрасності, емоціональності, схвильованості риторичні оклики і запитання: «Він не вмер, він ще живе!», останні рядки вірша - риторичне запитання.

Проводячи урок закріплення, я використовую також інші методичні прийоми, найвідповідніші до поставленого завдання у кожному конкретному випадку.

Урок повторення пройденого історико-літературного матеріалу. Систематичність повторення пройденого - одна з головних передумов міцного і глибокого засвоєння учнями виучуваного матеріалу. Повторюючи пройдене, вчитель одночасно закріплює, поглиблює і вдосконалює знання учнів, а деяким учням допомагає заповнити наявні прогалини в знаннях. Повторювати пройдене вчитель зобов'язаний на будь-якому уроці, незалежно від його навчально-виховної мети.

Види повторення бувають такі: 1) повторення поясненого матеріалу на даному уроці, 2) заключне повторення після вивчення певної теми і 3) тематичне повторення.

Два останніх види повторення здебільшого практикуються на спеціальних уроках. Заключне повторення найчастіше проводиться після аналізу великого за розміром твору або групи творів, а також після закінчення вивчення всієї творчості письменника. Тематичне повторення доцільно проводити в кінці чверті та навчального року.

В зв'язку з тим, що повторення пройденого має на меті не тільки закріплення, а й поглиблення, удосконалення набутих знань, я прагну наситити уроки повторення новими відомостями з тим, щоб ці нові відомості виділяли, підкреслювали головне, найістотніше з повторюваного. Інтерес учнів до повторюваного матеріалу повинен бути не менший, ніж їоді, коли ці літературні факти й відомості вивчалися вперше. Для цього потрібно цілеспрямовано використовувати різноманітні форми і методи проведення уроків повторення, вміло спиратися на знання учнями повторюваної теми, залучати до активної роботи весь клас. Важливе значення на уроках повторення мають різноманітні завдання, якість виконання яких дає можливість учителеві переконатися, наскільки правильно і глибоко розуміють учні те чи інше питання.

Наведу приклади тем уроків повторення після вивчення творчості О. Корнійчука:

1. Ідея керівної ролі Комуністичної партії у боротьбі радянського народу за побудову комунізму в творах О. Корнійчука.

2. Оспівування драматургом трудових і бойових подвигів радянських людей - полум'яних патріотів соціалістичної Батьківщини.

3. Гостре висміювання, картання буржуазних пережитків у свідомості окремих радянських людей (відсталості, косності, бюрократизму, боязні критики й самокритики і т. д.). Ствердження неминучої перемоги нового над старим у п'єсах «В степах України», «Фронт», «Приїздіть у Дзвонкове», «Калиновий гай» та ін.

4. Гнівне викриття облудної діяльності українських буржуазних націоналістів у п'єсі «Загибель ескадри».

5. Уславлення нерозривної дружби українського народу з великим російським народом та іншими народами Радянського Союзу («Богдан Хмельницький»).

Повторення можна проводити у формі бесіди, шляхом залучення до самостійної роботи учнів. Плануючи повторення, доцільно учням заздалегідь повідомляти вузлові питання, які розглядатимуться на уроці.

З усього сказаного можна зробити висновок: кожен учитель-словесник, працюючи у 8-10 класах, повинен бути творчо ініціативним, сміливим, винахідливим, зокрема прагнути до найдосконалішої, майстерної організації уроків різних типів відповідно до поставленої навчально-виховної мети.