Українська література - статті та реферати

Пояснення незрозумілих слів на уроках літературного читання

Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

І. О. Синиця

Усвідомлення смислового значення кожного слова в тексті є неодмінною умовою загального розуміння змісту прочитаного. Невипадково в нашій вітчизняній методиці поясненню слів надається такого великого значення.

В дожовтневій педагогіці, зокрема в другій половині XIX і на початку XX ст., пояснення слів було однією з центральних проблем організації і проведення всього навчального процесу.

Дожовтнева методика пояснення слів розвивалася в боротьбі, з одного боку, з представниками так званого механічного читання, при якому не надавалося ніякого значення не тільки окремим словам, а й загальному змістові прочитаного, і, з другого боку,- з представниками тлумачного читання, при якому пояснювались всі слова підряд, що зрештою також призводило до несвідомого сприймання тексту, вбиваючи своїм надмірним анатомізмом усяку живу думку.

Особливо багато зробили для становлення справді наукової методики пояснення слів такі видатні вітчизняні педагоги, як Ушинський, Водовозов, Шереметєвський, Вахтеров. Але повністю розв'язати всі питання про пояснення слів під час роботи над художнім твором змогли тільки радянські методисти - Рибнікова, Голубков, Ліпаєв та ін.

У радянській методиці пояснення слів підпорядковане загальним виховним і пізнавальним завданням, які стоять перед викладанням літератури. Проте проблема пояснення незрозумілих слів залишається надзвичайно актуальною.

Пояснення незрозумілих слів необхідне на уроках кожного шкільного предмета. Але найбільше місце воно займає на уроках літературного читання, що визначається насамперед специфікою самої мови як першоелемента художньої літератури.

Мова художньої літератури, як говорить акад. В. В. Виноградов, вільніше, ніж загальнонаціональна мова, може звертатися (там, де це виправдується ідейним задумом і композицією твору) до архівного фонду старовини, до народно-побутових говорів, до письмових літературних пам'яток і т. п., тобто найширших пластів лексики, що становить, як відомо, будівельний матеріал для мови.

Важко відшукати такий художній твір, в якому не було б кількох слів, що потребують пояснення. А коли б такі твори і виявились, то вони зовсім не були б ідеальними як матеріал для шкільної хрестоматії, оскільки вони не розвивали б словникового запасу учнів.

З поясненням незрозумілих для учнів слів або нових їх значень доводиться зустрічатись майже на кожному уроці літератури і особливо літературного читання. Від правильного і своєчасного пояснення окремих незрозумілих слів нерідко залежить успіх всієї роботи над текстом художнього твору. Тому невірно роблять ті вчителі, які, замість вдумливого пояснення нових слів, обмежуються лише тим, що передають без усякої системи зміст зносок до кожного з позначених зірочкою слів. Адже самі зноски іноді потребують додаткового пояснення, не кажучи вже про те, що у зносках здебільшого пояснюється лише незначна частина тих слів, які справді є незрозумілими для учнів.

Наприклад, у хрестоматії з української літератури для 6 класу (вид. 1955 р.) у зносках дано таке пояснення окремих слів: «посесор - орендар» (crop. 116); «рипиця - капиця, ув'язь, що з'єднує в ціпі бич з ціпилном» (crop. 91). Очевидно, що слово орендар для більшості учнів є таким же незрозумілим, як і посесор. Не зрозуміють також шестикласники (особливо міських шкіл), що таке рипиця, бо більшість слів, ЯКИМИ пояснюється це слово, не дає ніякого уявлення про його зміст. Капиця, бич, ціпилно - таких слів міські діти (та й діти сучасного села) могли ніколи раніше й не чути. Мабуть, у першому випадку вчителеві доведеться кількома доступними для шестикласників словами розповісти, хто такий був посесор чи орендар, а в другому - вдатися до наочного образу незнайомого слова: схематично накреслити ціп і показати учням, де на рисунку бич, а де ціпилно і як вони між собою скріпляються. Тоді слово рипиця, або капиця, буде цілком зрозуміле; до того ж учні краще відчують силу ненависті Миколи Джері до панів, який ударив ціпом так, що аж «рипиця луснула».

Але навіть тоді, коли зноски будуть найдосконалішими, пояснення слів на уроці ними не вичерпується. Воно, будучи важливим і відповідальним компонентом уроку, потребує від учителя всебічного знання твору, який читається, чіткого уявлення про словниковий запас своїх учнів і, найголовніше, вдумливої попередньої підготовки.

Завданням цієї статті є висвітлення основних питань пояснення слів: які слова, коли саме та з допомогою яких методичних прийомів пояснювати.

Пояснювати учням потрібно, звичайно, не всі, а лише незрозумілі та малозрозумілі слова. При цьому важливо точно визначити, які саме слова в тексті вимагатимуть пояснення, щоб не витрачати часу на зайве тлумачення, але щоб і не пропустити справді незрозумілих слів.

Незрозумілими для учнів словами найчастіше бувають архаїзми, неологізми, діалектизми, іншомовні слова, а також слова, що в даному тексті вжиті в іншому, наприклад, метафоричному значенні.

Нове для учнів слово не можна вважати лише прогалиною в їх сприйманні тексту. В тексті кожне слово, в тому числі і незрозуміле для учнів, існує не само по собі, як, наприклад, в енциклопедичному словникові, а перебуває в граматичних і смислових зв'язках з іншими словами тексту. На основі таких зв'язків в учнів виникають різні попередні догадки про їх смислове значення. А поскільки в учнів життєвий і відповідний мовний досвід недостатній, то такі попередні догадки їх дуже часто бувають причиною неправильного, перекрученого сприймання і розуміння цілих абзаців, а іноді навіть і всього тексту.

Ми були свідком того, як на уроці в досить досвідченого педагога внаслідок його недостатньої уваги до пояснення слів учні сприйняли, як потім виявилося, слово «богатир», як майже таке саме за звучанням «багатир».

Таке невірне розуміння смислового значення лише одного цього слова позначилося на розумінні п'ятикласниками дуже важливої строфи вірша П. Тичини «Наша слава», а відтак - на усвідомленні всього змісту вірша. Відповідаючи на запитання щодо змісту прочитаного, учні жодним словом не згадували про силу духу нашого народу, про його бойові традиції і героїчне минуле, а весь час підкреслювали, що в нас «дуже широкі простори, багаті надра, родюча земля, багатоводні ріки, могутні ліси» тощо. Вони не тільки не усвідомили самої ідеї твору, але, що значно гірше, перекрутили її, помилково вважаючи, що поет славить не народ, який в героїчній боротьбі переміг лютого ворога, а лише природні багатства нашої країни.

Незрозумілими для учнів можуть бути навіть загальновживані слова основного словникового фонду, які з певних причин раніше не зафіксувалися в їх пам'яті. В одній із шкіл м. Києва учні 5 і 6 класів на усних перевідних екзаменах виявили таке розуміння окремих слів: «попідтинню-це під тінню, де не пече сонце», «стерня - це стерно», «химерний - це хмурий», «могутні - заможні», «гребни - это весла, ими гребут», «зыбь - дрожь по телу, когда зябко», «великолепный - большой», «пашня -это пастбище», «булат - булава», «чернавка- монашка», «не чаять (души в нём) - не признавать в нём души» і т. п. Досвідчені вчителі можуть навести багато таких і подібних курйозних прикладів неймовірного перекручення семантики окремих слів.

Таким чином, далеко не завжди незрозуміле для учнів слово в тексті є лише «пустим місцем», що лише спричиняється до неповного розуміння і відтворення якоїсь однієї думки тексту, незрозуміле слово може викликати і дуже часто викликає в учнів різні побічні асоціації і, таким чином, відбивається на точності сприймання і його широкого фразового оточення, а відтак і на розумінні основних думок тексту.

При поясненні слів потрібно враховувати можливі попередні догадки про їх смислове значення. Готуючись до уроку, перечитуючи те оповідання або уривок з великого твору, що має читатися в класі, вчитель повинен скласти список незрозумілих або малозрозумілих для учнів слів. До цього списку вносяться і ті слова, які викликають сумнів, чи вірно учні їх розуміють, а також ті слова, які в досвіді учнів пов'язані з іншими смисловими значеннями.

Насамперед виписуються слова, які мають найбільшу питому вагу для розуміння тексту. Наприклад, у списку слів, які потрібно буде пояснити шестикласникам під час читання другого розділу з повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря», конче потрібно пояснити слово «гарець», бо, знаючи його зміст, учні зрозуміють, до яких підлих форм визиску вдавалися пани-кріпосники. Кожна кріпацька сім'я повинна була годувати цілу зиму по 20 панських качок, а зерна видавали на кожну качку лише по одному гарцеві. Щоб качки вижили, кріпакам доводилося годувати їх своїм зерном.

Важливим для розуміння тексту є тут і слово «ревізія», вжите в новому для учнів смисловому значенні - перепис для оподаткування (Джерина сім'я мусила платити подушне за померлого батька, як за живого, доки не вийде нова ревізія).

Такі слова, як «суспіль» і «мерва», будуть віднесені на кінець списку, бо й питома вага їх для усвідомлення загального змісту тексту незначна і про смислове значення цих слів можна легко догадатися з контексту. Справді, після слів «стіжки суспіль» (підряд) ідуть пояснюючі слова «що стояли рядом», які розкривають зміст нового слова, а слово «мерва» легко усвідомлюється з попередніх рядків, у яких є чіткі вказівки, що мерва - це купа перетлілої соломи (в даному разі, бо мервою називається взагалі зіпсована, збита солома). Звичайно, учні повинні мати навички брати слово в контексті, а не відірвано від нього.

Індиферентних слів у тексті немає. Кожне незрозуміле слово зменшує на якусь частку загальне розуміння прочитаного. Але одне слово може перешкодити сприйняти лише якусь деталь у тексті, а інше - важливу фразу і навіть призвести до невірного розуміння основної думки прочитаного.

З другого боку, і загальне розуміння тексту впливає на усвідомлення окремих у ньому слів. Текст не тільки може викликати попередню догадку відносно смислового значення слова, а й певною мірою розкрити це значення.

Отже, у поясненні нових слів потрібно виходити з того: а) якою мірою такі слова можуть бути незрозумілими для даного складу учнів; б) як саме кожне з нових слів може позначатися на правильному розумінні тексту; в) які можливості є в самому тексті для усвідомлення смислового значення певних слів.

***

В залежності від питомої ваги слова для усвідомлення тексту і в свою чергу в залежності від можливостей тексту для усвідомлення смислового значення нового слова потрібно вибирати і час, і методи пояснення.

Ті слова, без розуміння яких неможливо або важко сприйняти текст, повинні бути пояснені перед читанням. Слова, які легко замінити більш знайомими для учнів, можна пояснити і під час першого читання. Але робити це слід найрідше, щоб не перешкоджати емоціональному сприйманню художнього твору. Особливо це стосується віршів, під час читання чи декламування яких всяке пояснення порушує їх ритм і звучання.

Частину слів, менш значних для сприймання або незрозумілих лише для окремих учнів, можна пояснити після першого читання. Під час другого читання художнього твору нових слів, які перешкоджали б його розумінню, уже не повинно бути.

Після другого читання, в процесі загального коментування змісту твору, може бути проведене додаткове поглиблене пояснення окремих слів, коли воно викликається основною ідеєю твору, потребою підкреслити новий відтінок у слові, бажанням закріпити його в лексиці учнів і т. п. При коментуванні художнього твору вчитель повинен додержуватись певної міри й такту, щоб зайвими поясненнями окремих слів не перегородити художньому творові доступ до серця учнів, але при цьому не можна забувати про те, як усвідомлюють вони художній твір, бо емоціональне переживання учнів лише тоді досягає мети, коли воно зв'язане з розумінням основної ідеї твору. Вибираючи час для пояснення того чи іншого слова, потрібно керуватися цією загальною вимогою.

Основними причинами нерозуміння учнями окремих слів є такі:

1. Учень не розуміє слова, бо не знає предмета, який цим словом позначається (бунчук, жорна, трап тощо).

2. Учень не розуміє слова, бо названий ним предмет він не зв'язує з іншим, синонімічним, словом (знає договір - не знає контракт, знає чарівний - не знає магічний, знає ганьба - не знає хула і т. п.).

3. Учень не розуміє нового значення слова (комірник - завідувач комори і той, хто жив колись у чужій хаті; гостинець - подарунок і шлях; цикл - закінчене коло робіт і група віршів).

4. Учень не розуміє переносного значення слова (крилатий час, срібний голос, замріяна даль та ін.).

5. Учень не розуміє значення ідіоматичного виразу, хоч і знає зміст слів, які до нього входять (отамана водити, пускати бісики, бити чолом).

Відповідно до цього потрібно добирати і способи пояснення.

Найбільш поширеним способом пояснення нових слів є заміна їх близькими за значенням синонімами, Вживається цей спосіб лише тоді, коли предмет, позначений новим словом, добре знайомий учням (морок - темрява, хула - ганьба, никання - блукання і т. п.). Проте абсолютних синонімів дуже мало. Тому в тих випадках, коли бажано, щоб нове слово ввійшло до словникового запасу учнів, потрібно вказати і на різницю в значеннях нового слова і наведеного до нього знайомого учням синоніма. Інакше в їх свідомості об'єм значення раніш засвоєного слова повністю переноситься на нове слово, що веде до різних стилістичних недоречностей, до появи в мові учнів таких словосполучень, в яких вживання нового слова не є прийнятим. Наприклад, слова сторожа, варта і чати належать до одного синонімічного ряду, але не в кожному словосполученні ці слова взаємозаміняються. Наприклад, кажуть «почесна варта», а не «чати» чи «сторожа»; «будь на сторожі», а не «на чатах» чи «на варті» і т. д. До семантично насичених слів можна подавати не один, а кілька синонімів, щоб учні краще усвідомили, до якого синонімічного ряду належить нове слово (наприклад, бучний - розкішний, багатий, пишний).

Другий поширений спосіб пояснення нових слів - коротке визначення слова, передача його змісту за допомогою кількох слів - застосовується тоді, коли не тільки слово, а й сам предмет, позначений цим словом, для учнів не відомий: елегія - вірш, пройнятий сумним настроєм; старт - початковий момент спортивного змагання; псевдонім - вигадане прізвище чи ім'я, під яким виступають в літературі і на сцені, і т. п.

При цьому не так важлива абсолютна точність визначення, чого взагалі важко домогтись, як доступність його для учнів. Коли є час і коли це не перешкоджатиме сприйманню тексту, то до таких визначень можна навести ще й відповідні приклади.

Нерідко даний спосіб пояснення слів переходить у третій - опис. До опису вдаються переважно перед читанням твору, зокрема тоді, коли нове слово має особливе значення для розуміння тексту. Наприклад, у пісні «Закувала зозуленька» (7 клас) розповідається про те, «як строкар бідує». Тут недостатньо буде навести близький синонім - наймит; мало також і короткого визначення «робітник, що найнявся на певний строк». Щоб для учнів був зрозумілий загальний зміст пісні, потрібно дати невеличку довідку, хто такі були строкарі: найбідніші, доведені до відчаю селяни, які наймалися на роботу на певний строк і повністю залежали від поміщика чи капіталіста. Наймач міг чинити із строкарями що завгодно, морити їх роботою, голодом, а строкарі мусили «добувати строку», бо інакше їм не те що нічого не виплачували, а й притягали до відповідальності.

Іноді доцільно при поясненні нового слова звернутись до його наочного образу, тобто продемонструвати зображення предмета, який позначений даним словом. З цією метою показують картину або таблицю, на якій намальовані предмети, назви яких для учнів невідомі (різна зброя, одяг, знаряддя праці і т. п.). Найпростіше накреслити на дошці схему предмета. Буває, що це зробити легше, ніж описати предмет словами. Для прикладу можна послатися на слово ц і п, яке вже згадувалося раніше, на слова кісся, леміш, чересло, ярмо. Здебільшого такий метод застосовують при поясненні слів, що позначають конкретні предмети. При поясненні інших слів (караван, заплава) не можна обмежуватися простим показом. Тут потрібний відповідний коментар, інакше учні можуть звузити поняття нового слова і зв'язати його лише з яким-небудь одним конкретним предметом. Так, одного разу учням була показана картина з надписом «Караван». Проте на запитання, що таке караван, чимало учнів дало такі відповіді: «це - пустиня», «це - верблюди» тощо.

Сама демонстрація наочного образу має бути короткочасною, щоб не відвернути увагу учнів від змісту прочитаного. Адже пояснення слів не самоціль, а допоміжний засіб кращого усвідомлення тексту.

Коли в тексті велика кількість нових для учнів слів, без яких зміст тексту буде мало зрозумілий, то щоб не пояснювати таких слів підряд (що майже завжди є марною справою), включають їх у зв'язану розповідь. Таку розповідь потрібно заздалегідь продумати й записати в щоденник підготовки до уроків. Ділова, без зайвих прикрас розповідь в свою чергу включається у попередню вступну бесіду з приводу тексту, що буде читатися на уроці.

Нерідко нове слово пояснюється за допомогою його кореня: строкар - від строк, двірня - від двір, куцина - від куций (одяг). Але цей спосіб пояснення слів не може вважатися самостійним. Його доцільніше включати як додатковий прийом у попередні методи. Справа в тому, що найчастіше корінь вказує лише на походження слова, а не на його сучасне значення, яке може бути далеким від колишнього, а інколи навіть і протилежним. Наприклад, для пояснення слова бідовий (меткий, спритний, сміливий) нічого не дасть його корінь біда, а корінь слова пресловутий (прославлений) може тільки перешкодити зрозуміти його сучасне значення - горезвісний.

В шкільній практиці не слід обмежуватися якимось одним методом пояснення нових слів. Пояснення потрібно урізноманітнювати, бо всяка одноманітність, як відомо, стомлює, призводить до гальмування нервової системи.

Пояснюючи нові слова, потрібно якнайширше користуватися паралелями з російської мови. Часто замість докладного пояснення досить вказати лише на відповідне слово в російській мові, і зміст нового слова учням буває цілком зрозумілий (луна - эхо, яловець - можжевельник, підступний - коварный та ін.).

* * *

Для прикладу наведемо пояснення нових слів перед читанням і під час читання в 6 класі заключного розділу третьої книги Н. Рибака «Переяславська Рада», в якому на трьох сторінках ужито більше двох десятків незрозумілих або в даному тексті малозрозумілих слів.

Виписавши ці слова, ми помічаємо, що вони належать переважно до архаїзмів. Передусім підкреслюємо ті слова, нерозуміння яких перешкоджатиме сприйманню загального змісту і основної думки тексту (Велика Рада, гетьман, звитяга, посольство, Річ посполита, Великдень), а також ті слова і вирази, які затушковують образне сприймання, уявлення того, як проходила Переяславська Рада (хоругви, благовістили, булава, бунчук, пернач). Потім розглянемо слова, які певною мірою можуть бути незрозумілими для шестикласників (осавула, сотник, бубон, волати, баня, набакир, поміст, басурман, сповідання, прийняти під високу руку та ін.). Про смислове значення окремих з них доведеться, очевидно, навести довідки в словнику, бо відповідних зносок у хрестоматії не зроблено.

Перші з виписаних нами слів потребують більш докладного пояснення, його потрібно провести перед читанням тексту, але тому що таких слів багато, пояснювати їх підряд, поза усяким взаємозв'язком не можна. Найкраще буде використати ці слова у вступній бесіді, супроводжуючи вживання їх відповідними коментарями.

Отже, подаючи довідку про час, місце, історичні обставини і значення Переяславської Ради, ми повинні одночасно пояснити учням і зміст незрозумілих для них слів.

Заключна частина такої вступної бесіди може виглядати так: «Своєю мужністю Богдан Хмельницький завоював довір'я усіх запорожців, і вони обрали його гетьманом, тобто головним командувачем і правителем України. Гетьманові допомагали здійснювати його владу помічники із найстарших воєначальників, серед яких був генеральний писар, що керував гетьманською канцелярією, суддя, обозний, осавули - бунчужний та хорунжий. На раду запрошувалися полковники і сотники.

Особливо важливі питання виносилися на вирішення військової ради, в якій, крім старшини, брали участь і рядові козаки. Щоб оповістити всіх про раду, спеціально виділені козаки били в бубни, тобто барабани, сурмили в сурми - сигнальні мідні труби, які можна бачити в оркестрах і які ще називають горнами.

Починалася військова рада дуже урочисто. У призначений час перед присутніми з'являвся гетьман в супроводі старшини. Він ніс булаву - ознаку своєї гетьманської влади. Булави були також і в полковників. Але полковницька булава мала іншу назву - пернач. За гетьманом несли бунчук і хоругви. Бунчук вважався ніби прапором кінного запорозького війська. За старим звичаєм з великої поваги до коня, який був козакові вірним другом у бою, бунчук виготовлявся з кінського хвоста. Хоругви також служили запорожцям прапорами, хоч і мали трохи інший вигляд, ніж прапор: дерево знаходилося посередині полотнища, а на самому полотнищі був зображений який-небудь святий, що, як вірили запорожці, допомагав їм у боротьбі.

Переяславську Раду народ назвав Великою насамперед тому, що вона прийняла найзначніше історичне рішення - возз'єднати Україну з Росією, не дати український народ на поталу королеві Речі посполитої, як звалась тоді панська Польща, та басурманам, як у народі називали тоді турків і татар.

На Переяславській Раді було посольство, тобто довірені державні представники, або посли, яких надіслав до Хмельницького і до українського народу російський цар Олексій Михайлович. Усіх присутніх опанувало почуття жаданої звитяги, тобто давно бажаної перемоги над своїми ворогами.

Переяслав охопила радість. Благовістили, тобто дзвонили, дзвони всіх церков. Хоч стояла глибока зима, але було як на Великдень (великий день). Так звалося свято воскресіння' християнського бога. Зараз ми прочитаємо, як відбувалася ця знаменна в історії нашої країни Велика Рада».

Смислове значення слів на бакир, поміст, волати учні повинні усвідомити з тексту. Наприклад, волати цілком пояснюється сусідніми словами: «Козаки били в бубни, волали схриплими голосами». Можна допомогти учням усвідомити слово волати і відповідною вимогою наступних слів: «На Раду люди, на Раду велику!» А значення слів набакир, поміст доцільно підкреслити жестами. Вирази «того ж поля ягода» і «взяти під високу руку» також в основному будуть усвідомлені з тексту. Для впевненості можна перевірити розуміння їх учнями після читання або під час коментування тексту. Тоді ж слід звернути увагу шестикласників і на слова есте, єсьми, побитом, відать і пояснити, чому письменник вживає такі слова.

Додатково потрібно буде спинитися і на слові осавула. Слово це не нове. Учні усвідомили під час читання повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря», що осавула - панський наглядач. А в розділі про Переяславську Раду Хмельницький називає осавулів серед тих, до кого звертається він із промовою; тут же сказано: «Генеральний осавула Лісовець підніс булаву». Попереднє значення слова осавулав даному випадку явно не підходить. Воно може призвести до невірного розуміння опису Переяславської Ради. Тому шестикласникам потрібно буде пояснити, що в старі часи, зокрема за часів Хмельницького, слово осавул а означало козацьке військове звання і посаду. Учням слід нагадати, що значення слова на протязі історії може змінитися, отже, розглядати його потрібно в тому значенні, в якому це слово вжите в конкретному тексті.

Розвиток лексики учнів відбувається не тільки за рахунок кількісного збагачення їх словника, але й за рахунок розширення значень уже відомих слів.

Читаючи в класі заключний розділ з романа Н. Рибака «Переяславська Рада», вчитель, напевно, покаже репродукцію з відомої картини М. Хмелька «Навіки з Москвою, навіки з російським народом», на якій можна буде розкрити й наочні образи слів булава, пернач, бунчук, хоругви та ін.

Коли учні ведуть загальні або тематичні словники, то їм можна порадити записати ті слова, з якими вони познайомилися, читаючи дані уривки.

* * *

В шкільній практиці нерідко доводиться пояснювати слова, які не мають безпосереднього зв'язку з темою уроку. Читаючи додаткову художню літературу, буваючи в театрі й кіно, слухаючи радіо, мову дорослих, учні, зустрічаються з багатьма незнайомими для них словами і природно, бажаючи довідатись про їх значення, звертаються здебільшого до викладачів мови й літератури.

На пояснення таких слів одні вчителі відводять по кілька хвилин на початку уроку, інші - в кінці його (в залежності від конкретних умов). Про таку форму пояснення слів не слід забувати.

Учням можна рекомендувати записувати для себе незрозумілі слова, щоб потім не забути про них запитати. Але перетворювати це в якесь особливе завдання не слід: пов'язувати сприймання художнього твору з іншими цілями не педагогічно, бо таке роздвоєння уваги учням не під силу. Потреба проникнути в зміст незнайомого слова повинна випливати із самого тексту.

Коли слово, про яке запитує учень, є однозначним або здебільшого вживається в одному значенні, то його слід пояснювати незалежно від того, звідки воно взято. Іноді вчителеві буває трудно пояснити якесь слова без контексту, тоді треба запитати, звідки учень взяв слово; крім цього, такі запитання допоможуть виявити, що саме читають учні. Наприклад, учень запитує, що таке провінція. В історичному творі з життя, скажімо, давнього Риму слово провінція буде означати - завойована країна, в інших книжках - одиниця адміністративного поділу, невеличке місто чи село, віддалене від столиці країни. В залежності від відповіді учня вчитель пояснить зміст того чи іншого слова.

Потрібно вимагати, щоб учні запам'ятали і фразу (принаймні її зміст), в якій зустрілось нове слово. Фраза може допомогти їм скласти попереднє приблизне уявлення про зміст нового слова, крім того, вони навчаться брати слово не відірвано, а в його зв'язках з іншими словами. Починаючи з 5 класу, учням слід прищеплювати практичні навички користування тлумачним словником. На уроці їм потрібно показати, як орієнтуватися в такому словнику.

На уроках у деяких учителів після першого читання художнього тексту багато учнів починає запитувати про зміст тих чи інших слів. Те, що окремі учні хотять довідатись про зміст чи уточнити значення якогось слова, звичайно, не викликає заперечень. Такий факт навіть свідчить про уважне ставлення учнів до змісту тексту і до змісту окремих слів. Але часто за цим ховається невміла організація пояснювання слів: воно або не провадилося зовсім, або коли й було проведено, то явно недостатньо. Так чи інакше, а ставити пояснення слів в залежності від того, зрозумілими чи незрозумілими вважають їх самі учні, було б помилковим. Учитель повинен краще знати, які слова будуть учням зрозумілі, а які потрібно їм пояснити.

Пояснення слів має служити потребі глибше усвідомити зміст тексту. Не слід захоплюватися зайвим поясненням. Але не слід і шкодувати часу на нього. Доцільно витрачений час на пояснення незрозумілих для учнів слів завжди окупиться. Краще прочитати текст один раз, пояснивши незрозумілі в ньому слова, особливо коли їх там значна кількість, ніж читати кілька разів без пояснення слів.

Розкривати перед учнями зміст кожного нового для них слова - значить збагачувати їх розум все новими й новими поняттями, все глибшим знанням явищ об'єктивної дійсності і необхідним життєвим досвідом, залишеним для нас багатьма попередніми поколіннями.

Ми розглянули пояснення слів в основному як засіб усвідомлення учнями художнього тексту. Проте значення пояснення слів у навчальному процесі цим не вичерпується. Про пояснення слів як один з основних засобів збагачення лексики учнів у даній статті говорилося лише побіжно. Це - тема окремої статті.