Українська література - статті та реферати

Антивоєнні мотиви у новелах О.Кобилянської «Лист засудженого вояка...», «Юда», «Сниться...». Особливості художньої інтерпретації теми війни. Жанрові пошуки. Психологізм персонажів

Добре відомі, не раз позитивно оцінені критикою твори антивоєнного спрямування: «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі», «Юда», «Сниться», «Зійшов з розуму». Віднести їх до цієї тематичної групи неважко, адже в текстах письменниця залишила певні натяки.

Зокрема, «Сниться» має підзаголовок «воєнний нарис».

У творах про війну О.Кобилянська тяжіє до використання народнопоетичних засобів: свист, шум пролітаючих куль порівнюється з природними стихіями - градом, зливою, дощем; ревіння, гуркіт бою на тлі заграви пожеж асоціюються з пеклом. Традиційні порівняння, метафори, епітети невипадково повторюються в текстах творів; запозичені з фольклору елементи функціонують як кліше, щоб відтворити тло бойових подій і доповнити недостатність особистих вражень самої авторки. Не завжди вдається уникнути їй схематизму, повторів у показі батальних сцен. Це з одного боку, а з другого - помітні письменницькі знахідки, зокрема в зображенні трагедії землі, знесиленої боями. Поля битв перестали засівати, тут квітують лише червоні маки: «По одній стороні червоні маки на ній процвитають, рови заповняють, могили прикрашають»6, - читаємо у фрагменті з «воєнного нарису» «Сниться». Наведений О. Кобилянською штрих, як виявилось, не був просто красивою метафорою, а мав реальне підґрунтя і в пізнішій книзі малої прози О.Маковея піднесений до рівня наскрізного образу, що засвідчує назва «Червоне поле».

У роки першої світової війни письменниця створила глибоко реалістичні твори про страждання народу. Новели «Юда» та «Лист засудженого вояка до своєї жінки» є антивоєнними, їхній художній рівень не поступається європейському стандартові. У новелі «Юда» центральним героєм показаний старий верховинець. Під його опікою хвора жінка і молода невістка, яка ось-ось має розродитися, а всі думки крутяться навколо сина, який десь воює.Повертаючись з торговиці, газда несподівано зустрічається з російськими солдатами. Офіцер, застосовуючи катування, допитує старого, де знаходиться австрійське військо. Не витримавши мук, верховинець веде москалів на те місце, де вранці бачив жовнірів, і стає свідком кровопролиття.

Старого батька не тішать гроші, його мучить сумління, і він повертається, щоб поховати вбитих. Який жах! Серед мертвих його син. Батько проклинає себе, а в цей час насувається нове лихо. Австрійський жандарм-вахмайстер застає його коло свіжовикопаної могили, дізнається правду і заарештовує.

Селянин молить відпустити його глянути на могилу востаннє і покінчує життя самогубством. Жандарм, стривожившись довгою відсутністю старого, приходить на прокляте місце і бачить картину, в якій і любов батька до власного сина (його свіжу яму прикрив кожухом), і жах становища зрадника: «Тут найшов дві могили. На одній з них, що стояла під охороною шляхетної смереки, лежав баранячий кожух і шапка, і в одній перистій кишені великий кусень камінної солі, а побіч російські гроші. Сам чоловік був мертвий. Довгий барвний вовняний пояс і галузка шляхетної смереки зіслужили йому останню службу».

А в «Листі засудженого на смерть вояка до своєї жінки» батько семи дітей, котрі «ще такі дрібні, як цятки», волею випадку опинився на зайнятій ворогом території, за що свої ж звинуватили його у зраді.

Вчорашній селянин не може оборонити себе від трибуналу, навіть пояснити, як все сталося, бо судочинство ведеться чужою мовою, якої він не розуміє, а судді не розуміють його.

Останні слова листа Василя до жінки викликають співпереживання і співчуття до мужнього і доброго, але беззахисного у воєнній бойні чоловіка: «Марійко, не плач! Диви-бо, не думай за мене. Думай за ту землю, котру тобі лишаю. За той зелений клаптик, через котрий журчить потік; де росте та розлога верба, що з неї ми кожного року перед Великоднем рвали шутку та й несли святити до церкви.

Пам'ятай за нашу корову, що всіх у хаті годує, що за мною так рикала, як я, відходячи, послідній раз кинув їй сіна в жоліб. Дбай, щоб вона ніколи не була голодна. Пам'ятай за діти, котрі тобі лишаю. Не забувай старого батька, котрий тратить сина. Аж коли я з ним прощавсь, то завважив, що він стояв майже білий, а його крижі угнулися. Я не питаюся, що тепер з нього зробилося. Шануйте його. Не згуби розуму, як не один вояк на війні. Не згуби його, моя жінко!»