Українська література - статті та реферати

Збірка П. Тичини «Замість сонетів і октав»

Всі публікації щодо:
Тичина Павло

(1920) В циклі ліричної прози поет продовжує тему справжньої перемоги добра - в серцях людських: як передумови до перемоги над озвірілим злом в суспільстві. В цій збірці - поступова зміна світогляду і переконань поета. Майже зовсім зникає музичність і милозвучність (як в «Сонячних кларнетах»). Натомість приходить розуміння світла, яке наче генерує межу, де кінчається матеріальне і починається невідоме нематеріальне - Дух. Тичина пише про сьогодення з усіма його протиріччями і складністю, закликає прислухатись до простого народу, до того, що реально, а не примарно потрібно йому, до того, що звучить у ці дні. Поет переконаний, що мистецтво повинно служити людям. Митець залежить від суспільства, він мобілізований своїм народом, бо то тільки «трава росте, де захоче». Роздумуючи про необхідність бути мобілізованим революцією, бути ідейним письменником П. Тичина ставить перед собою і сучасниками гостре і прямолінійне питання: «Хто скаже: що єсть контрреволюція?». Відповідь одна: контрреволюція - це коли митець забуває про народ, про його біль та надії. Проблема політичної визначеності стоїть перед кожним, навіть перед самим автором, який в кінці книжки запитає себе: «Хіба й собі поцілувать пантофлю папи?», - тобто привселюдно заявити про те, з ким ти і проти кого, а не займати позицію невтручальника або очікувача. Він прагнув іти в ногу з життям, утверджував поетичним словом усе нове, перспективне. Багатющим джерелом, що живило його творчу уяву, був народ в історичному поступі, у виявах революційного пориву, талановитості, життєдайної сили. За прикладом своїх великих попередників поет звертався до народнопісенних скарбниць, до міфологічних образів і мотивів, до літературних пам'яток різних часів і народів.