Українська література - статті та реферати

М. Хвильовий «Вальдшнепи»

Микола Хвильовий (справжнє прізвище - Фітільов) має величезне значення в літературному процесі 20-х років, він справив значний вплив на розвиток українського письменства, культури, суспільно-політичної думки всього XX ст. Неперевершений майстер малої прозової форми він створив власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. Уже вихід першої новелістичної збірки «Сині етюди» засвідчив непересічність таланту молодого прозаїка, а на середину 20-х рр. він став визнаним лідером цілого літературного покоління, саме він започаткував знамениту літературну дискусію 1925-1928 рр.. Був членом «ВАПЛІТЕ». У розпал літературної дискусії з'явилася друком перша частина роману «Вальдшнепи». Його персонажі, так само невтомно полемізуючи, дошукуються відповідей на найгостріші питання доби. Йдеться про болючі проблеми національного буття, національно-культурного відродження України, про осмислення непростих уроків революції. Дмитро Карамазов - недавній її учасник. Він є представником тієї романтичної молоді, яка й духовно формувалася під час революції. Крах ідеалів приводить Дмитра до глибокої депресії. Він - вічний опозиціонер, він пробує переглянути й переоцінити свої погляди, але не може відмовитися від дорогої для нього ідеї національного відродження. Проте ця ідея суперечить партійній політиці. Отже, українські революційні інтелігенти опиняються на страшному роздоріжжі.

Це проблемний роман. У ньому М. Хвильовий досить сміливо спробував окреслити основні проблеми пореволюційної ситуації в Україні. Він порушив назрілі болючі питання - осмислення наслідків революційних перетворень в Україні, прогнозування перспектив її національного відродження. Автор показав, як владно наступає нова епоха, як на другий план виходять «муралі революції», а натомість з'являються люди, розчаровані в комуністичній партії, котрі прагнуть іншої країни з новими ідеалами. А разом з тим вони не можуть зрадити тим соціальним ідеалам, заради яких йшли на смерть. Це - трагедія покоління, трагедія самого Хвильового і його однодумців. Співчуваючи змученим сумнівами сучасникам, письменник пов'язує надії на майбутнє з поколінням нових людей, покликаних бути вождями, проводирями мас.