Українська література - статті та реферати

«Друга хвиля» шістдесятництва як культурне явище

Розпочате шістдесятниками оновлення літературного дискурсу впевнено продовжила їх так звана «друга хвиля», тобто ті письменники, які увійшли до літератури у другій половині 60-х років. Головним натхненником і духовним рушієм багатьох важливих ідей і змагань тогочасного культурного життя був Іван Світличний. Він активно підтримував свіже талановите слово, захищав письменників від безпідставних звинувачень, і робив це легко, аргументовано. І.С вітличний завжди був у центрі культурних подій, гуртував навколо себе молодь і багатьом відкрив очі на світ справжньої краси, справжніх естетичних цінностей, справжнього мистецтва. Особливо високо цінував І. Світличного інший інтелектуал і митець — Василь Стус, один із найяскравіших представників хвилі «постшістдесятництва». Його категоричне неприйняття будь-яких компромісів із власним сумлінням, його впевненість у необхідності саме такого — мученицького — життя в ім’я вищої мети зробили Стуса справжнім національним героєм — другим після Шевченка. Поетичне слово Стуса — в кращих своїх проявах — енергійне, м’язисте, сповнене внутрішнього вогню, щомиті готового вибухнути. Його творчість поетичний організм зі своїми сталими образно-смисловими комплексами, своєю лексикою, своїми поетизмами, великою кількість новотворів, дуже специфічні для поета повтори-градації, своєрідна префіксація, спрямовані на нагнітання, емоційне вичерпання, доведення до крайньої міри збільшення або зменшення літературного факту. Попри загалом традиційні поетичні форми, яким Стус надає перевагу, його не можна вважати традиційним поетом. Ще однією неординарною постаттю кінця 60-х є Ігор Калинець. Його творчий доробок за 1966 — 1981 роки становить 17 поетичних книжок, згрупованих у два цикли: «Пробуджена муза» і «Невольнича муза». Сприймаючи сучасність як руїну національного етносу, а опір цій руйнації як свій моральний і мистецький обов’язок, поет заходився плекати вцілілі. Творчість В. Стуса, І. Калинця, дебюти В. Голобородька, М. Воробйова, В. Рубана свідчили про появу нового, органічно самодостатнього художнього мислення. Якщо творчість 60-х дала поштовх до оновлення літератури і зробила перші кроки на цьому шляху, то наступне покоління мало цілком реальні можливості, і насамперед творчі, щоб підняти літературу на новий, вищий рівень осмислення дійсності.