Українська література - статті та реферати

Зображення нових капіталістичних стосунків на селі в комедіях І. Карпенко-Карого «Хазяїн» і «Сто тисяч»

Всі публікації щодо:
Карпенко-Карий Іван

Основні свої твори І. Карпенко-Карий писав у 80-ті роки XIX століття, у той час, коли у суспільстві відбулися глибокі зміни, набули розвитку нові, капіталістичні, відносини. Почалося інтенсивне розшарування суспільства на класи, що дало про себе знати усіма наслідками і в Україні.

Нові явища тогочасного життя в найповнішому і найхарактернішому їх вияві Карпенко-Карий зображує у своїх творах дуже переконливо. Не пориваючи з національною театральною традицією (бо ж у центрі так само залишається народне життя й народні типи), він усе ж таки виводить українську драматургію з кола хатніх, особистих проблем, головну увагу зосереджуючи на громадських питаннях і настроях, на економічному розвиткові народного життя.

Новий матеріал вимагав нової жанрової форми. Карпенко-Карий звертається до жанру «серйозної комедії», збагативши не тільки ідейно-тематичну, а й жанрову палітру української драматургії.

Нові соціальні типи зображені драматургом у таких п’єсах, як «Бурлака», «Сто тисяч», «Хазяїн». Усі вони представляють яскравий тип «хазяїна». Старшина Михайло Михайлович, Михайло Окунь і сам Пузир — то різні обличчя многоликого глитая, типи нових господарів, які відповідно до свого капіталу знаходяться на тому чи іншому щаблі соціальної драбини. Але якщо перші два тільки ступили на стежку наживи, а Калитка орудує тисячами, хоч і не вийшов ще з мужицької «лінії», то Пузир володіє великою капіталістичною машиною із сотнями найманих робітників. Постаті новоявлених пузирів і калиток змальовані автором у всій оголеності їх «комерчеських» інтересів, життєвих намірів та дій.

Найдосконаліше процеси наступу капіталізму на село, його могутню і руйнівну силу зображено в «серйозній комедії» «Хазяїн». Основним об’єктом зображення послужило «хазяйське колесо» мільйонера Пузиря, яке «одних даве, а другі проскакують». Воно охоплює всю систему тогочасного капіталістичного хазяйства. У його круговерть підхоплені і хазяї, господарі життя, і їхні підручні, і чесні дурні, що не можуть прижитися в царстві хижаків, і «дешеві робітники», що врешті-решт пробують, хоч і марно, боротися з непереможним наступом капіталу.

Автор простежує весь механізм цього «колеса», закони, логіку й філософію життя тих, хто його обертає. У цьому світі все продається, навіть інтереси ближнього. Для Пузиря немає «ні сорому, ні честі», він неперебірливий у засобах досягнення наживи — «аби бариш, то все можна!» Єдине, що може протистояти йому, — то це така ж «дика, страшенна сила».

За такими ж законами і мораллю живуть і підручні Пузиря. «З усього… треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть, тягни!» — такий девіз їхнього існування. У суспільстві експлуатації та наживи така поведінка не лише виправдовувалася, а й узаконювалася. Та, звісно, лише щодо «хазяїв», господарів життя. Такої оголеної соціальної критики й такого гострого викривального пафосу до Карпенка-Карого українська драматургія не знала.

Новаторство Карпенка—Карого доповнюється і новизною форми. Це «серйозна комедія», яка характеризувалась відсутністю розважальних сценічних трюків, клоунади. Комізм образів і ситуацій досягається за допомогою слова. У центрі уваги — не дія, а думка, передана в діалозі, розмові чи окремій репліці. Для драми попереднього часу це було незвичним.

Новаторство Карпенка-Карого виявилось у тому, що він топтав свою стежку в літературі, першим виступивши за межі усталеного шаблону.

Драматургічна спадщина І. К. Карпенка-Карого - це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. Невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта». Сюди ж належить і комедія «Мартин Боруля», яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів.

Драматург високо підносив роль сміху як засобу боротьби з людськими вадами. Дійсно, сміх - могутня зброя: те, над чим посміялися, втрачає свою значимість і з кумира перетворюється на предмет кепкування. Сміх примушує кожного з нас критично подивитися на себе і прагнути позбавитись тих чи інших недоліків у своєму характері.

Коли Іван Карпенко-Карий писав комедію «Сто тисяч», він ставив за мету піддати сатирі ті негативні явища, які побутували у 80—90 роках XVIII століття. Сільські багатії всіляко намагалися примножити свої багатства. Часто гонитва за грошима ставала самоціллю, гроші витісняли з життя людини такі поняття, як честь і мораль. І тоді з'являлися такі постаті, як Герасим Никодимович Калитка — головний герой комедії «Сто тисяч».

Калитка — заможний селянин, який вже має 200 десятин землі, проте, всі свої сили покладає на те, щоб збільшити свої володіння.

Але для закупівлі землі необхідні гроші. Для того, щоб викупити 250 десятин землі у сусіднього поміщика Смоквинова, Калитка вирішує піти на ризикований крок: придбати 100 тисяч фальшивих карбованців. Таким чином, Іван Карпенко-Карий зображує людину, яка заради багатства готова піти на злочин.

Таким чином, на вівтар своєї жадоби Калитка готовий покласти не лише свої сили й життя, але й майбутнє власного сина.

Його скнарість переходить усі межі. Він спекулює навіть релігійними поняттями і принципами. У робітника він забирає половину хлібини, мовляв, «гріх у неділю снідать». Коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, каже, що «худобу ганять в празник гріх». І авторитетно додає: «Блажен чоловік, іже скоти милує». Його справжня «філософія» шита білими нитками: «Скотина гроші коштує».

Жадоба до грошей призводить до духовної деградації людини. Саме гроші стають для нього найвищим авторитетом, а, так би мовити, людське ставлення до людини, натомість, повністю знецінюється: «робітники й собаки надворі повинні буть»; «обіцянка — цяцянка, а дурневі — радість»; «кругом, кругом моє»

Апогей такої філософії змальовується у останній, 12-й яві четвертої дії. Коли, одурений на спробі купити 100 тисяч фальшивих грошей, Калитка втрачає надію придбати землю сусіда Смоквинова, — він намагається накласти на себе руки. Якщо копач, за характеристикою самого Калитки, «хоч голий, та веселий», то Герасим Калитка на втрату грошей реагує так: «краще смерть, ніж така потеря».

У комедії Карпенка-Карого «Сто тисяч» зображено силу, яка перетворює людину на ненажеру, яка викорінює з душі людської те добре і святе, що заложив туди сам Бог. І сила ця — гроші.