Українська література - статті та реферати

Художні напрямки, течії, стилі в українській новітній літературі

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Українська література XX ст., або Новітня українська література — література, формування якої починається з помежів'я ХІХ-ХХ ст. зумовлена появою письменника нового типу естетичної свідомості, котрий згармоніював критерій краси з критерієм правди (М.Коцюбинський, В.Стефаник, Леся Українка, Ольга Кобилянська, М.Вороний, «молодомузівці» та ін.). Освіжувальні творчі пошуки супроводжувалися бурхливими дискусіями про шляхи розвитку українського мистецтва, про історичну виправданість появи в ньому модернізму, викликаного не лише віяннями європейської літератури, а й джерелами національної «філософії серця», потребою вивести вітчизняне письменство на світові обшири. Українські модерністи намагалися поєднати високі естетичні принципи з досвідом націотворчої ідеї, абсолютизованої народниками, вони обрали свій, «неканонічний» шлях, нетиповий для французької чи англійської літератур, але суголосний їм. У перші десятиліття XX ст. відбувся процес інтеграції наддніпрянської і західноукраїнської літератур, започаткований ще І.Франком, але зірваний радянським режимом після визвольних змагань 1917-21. Досить яскравою була творча генерація 20-х (П.Тичина, М.Зеров, М.Рильський, Є.Плужник, В.Підмогильний, М.Хвильовий, М.Куліш, Лесь Курбас та ін.); сформоване у попередні десятиліття оновлення національного життя та художнього мислення на іманентній основі, назване згодом «розстріляним відродженням» (Ю.Лавріненко), оскільки зазнало репресій — від масового терору у 30-х і переслідування аж до кінця 80-х. Незважаючи на те, що панував культивований компартією штучний метод соціалістичного реалізму, українське письменство спромоглося на твори непересічної художньої вартості (О.Довженко, Зінаїда Тулуб, І.Кочерга, В. Свідзинський, О.Гончар, Ліна Костенко, І. Драч, В.Стус, Гр.Тютюнник та багато ін.), пережило хвилю відроджувального шістдесятництва та опозиційного дисидентства, пошуків достеменного мистецтва (М.Воробйов, В.Голобородько, Л.Талалай та ін.), особливо напружені у 80-і (В.Герасим'юк, І.Римарук, В.Медвідь та ін.). Паралельно в еміграції у роки міжвоєнного двадцятиліття діяла «празька школа» (Ю.Дараган, Є.Маланюк, О.Стефанович та ін., лірика яких переймалася вольовими імперативами та історіософічними візіями). Спроба інтегрувати різнопотоковий літературний рух відбулася після другої світової війни в середовищі МУРу (У.Самчук, Ю.Шерех та ін.). Еміграційне українське письменство в різних країнах світу мало свої організаційні осередки; найпомітнішим було «Слово», представники якого прагнули поєднати традиційні здобутки та нові віяння в літературі. Значно радікальніших настанов дотримувалась «нью-йоркська група» (умовна назва), що тяжіла до постмодерністської естетики (О.Тарнавський, Емма Андіевська та ін.). Нині спостерігається інтеграція різних потоків української літератури в одне річище, піднесення творчого життя в розмаїтих проявах — від неоавангардизму до спроб віднайти новий синтез національного мистецтва, його творчу перспективу на іманентній основі. Література XX ст. вражає своїм розмаїттям. Наприкінці XIX ст., розчаровуючись у тимчасових ідеалах та засобах їх художнього втілення в літературних творах, письменники майже повністю відмовляються від творчого методу, що дістав назву критичного реалізму. До початку XX ст. критичний реалізм вичерпав свої можливості і занепав. Розчарування письменників у цьому творчому методі зумовило появу натуралізму та неоромантизму, у яких не було типізації та узагальнення життєвого матеріалу. Натуралісти, полишивши соціально-психологічні узагальнення, звернулися до точного, фактографічного, заземлено деталістичного та правдоподібного зображення життя. Неоромантики намагалися відірватися від похмурої дійсності, втекти у світ мрій та ідеалів, екзотичні краї шляхетних героїв, які невтомно борються з житейським злом. Нерідко вони зверталися до зображення унікального, героїчного та екзотично-романтичного.

Зацікавлення митців новітніми філософськими теоріями спричинило появу нових художніх напрямів, які дістали назви декадентських, авангардистських та модерністських. Французьке слово «декаданс» означає занепад, «авангард» - передова охорона, а «модерн» - сучасний найновіший. Цими словами позначали якісно нові явища в літературі та мистецтві, ті, що стояли на авангардних позиціях та були пов’язані з занепадом суспільної думки і культури, з пошуками позитивних ідеалів, звертанням у цих пошуках до Бога та віри, до містичного та ірраціонального. Нові художні напрями були багаті на різноманітні художні явища. Уже наприкінці XIX ст. виникли експресіонізм, імпресіонізм, символізм та естетизм. На початку XX ст. до них додаються футуризм, кубізм, сюрреалізм, додаїзм, школа «потоку свідомості». Письменники, які зверталися до цих художніх напрямків, прагнучи докорінного оновлення літератури, відшукували нові, незвичні шляхи та засоби художнього відображення дійсності.

У середині та другій половині XX ст. виникають художні явища, які були позначені терміном «алітература», тобто література навпаки. До неї належать, насамперед, антироман, який ще називають новим романом, та «театр абсурду». Ці напрями виникли як протест проти критичного та соціалістичного реалізму, партійної заідеологізованості останнього. В антиромані аналізуються відчуття та враження особи, яка стоїть поза суспільством і є безмежно самотньою. «Театр абсурду» відкидає реалізм, копіювання життя, бо воно повне абсурдів. У драмі «театру абсурду» панує статичність, а те, ідо діється, відбувається невідомо чому і задля чого. У такий спосіб творці «театру абсурду» розкривають духовне зубожіння обивательського суспільства, апатію, безглуздість його існування.

Авангардистські напрями і течії збагатили й урізноманітнили літературний процес. Вони помітно вплинули і на письменників, які не відмовились від художніх принципів реалізму: виникають складні переплетіння реалізму, символізму, неоромантизму і «потоку свідомості».

Якими були основні теми і проблеми, що втілювали у своїх творах письменники XX ст.? У XX ст. набули свого розвитку наукова фантастика, утопія й антиутопія, сатирична та гумористична література. Письменники XX ст. прагнуть до глибокого розкриття проблем часу, теми самотності людини, «втраченого покоління», майбутнього людства у технократичній державі.

Якими жанрами збагатився літературний процес у XX ст.? У XX ст. передусім урізноманітнюється роман: поряд із соціальним побутують науково-фантастичний, роман-антиутопія, соціально-утопічний, а також романи історичні, соціально-психологічні, філософські, політичні, біографічні, романи-памфлети, романи епопеї. Популярною стає психологічна новела. Жанрово збагачується лірика.

У чому полягає головне покликання митців XX ст.? Митці XX ст. прагнуть допомогти людині пізнати себе в цьому складному світі, пізнати істину, життя, навчити відчувати межу між добром і злом.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.