Українська література - статті та реферати

Галицько-Волинський літопис

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Г.-В. літопис є заключною частиною Літопису Руського, яка подає відомості про перебіг подій після фактичного занепаду Києва. Основне місце дії — Гальцько-Волинське князівство. Назву літопису дав М. Костомаров — в оригіналі її не було.

Літопис охоплює події 1200-1292 рр і поділяється на 2 частини, перша з яких (до 1260 р.) — Галицький літопис, а друга — Волинський, де акцентується увага на Волині і волинських князях.

Яскравим прикладом поєднання героїчного начала та морально етичних засад християнства є Галицько-Волинський літопис, в якому синтезувалися дві тенденції — героїчна (втілена в образі Данила) і філософсько-релігійна (втілена в образі Володимира Васильковича). Існує декілька теорій щодо авторства і часу написання Галицько-Волинського літопису. Проте всі статті, незалежно від того, ким і коли були створені, об'єднані постаттю князя Данила, що є ключовою, центральною, навколо якої будується сюжет і розгортається оповідь героїчної повісті. Життєпис Данила Галицького — це цілісна біографічна оповідь, а образ князя є стрижнем і навіть причиною для творення дружинної повісті, в основі якої — героїчні подвиги і мудра політика князя-рицаря, князя-героя. Починається повість про Данила Галицького своєрідним заспівом у формі поетичної похвали на честь Романа Галицького. Автор наголошує на його надприродних властивостях. Ці якості, на думку автора, були своєрідною гарантією успішності правителя, його здатності вирішувати державні проблеми. Після згадки про смерть Романа подано маленьке оповідання про євшан-зілля, де відчутними є відгуки половецької пісні на тему любові до вітчизни. Таким чином, на самому початку своєї оповіді автор культивує дві головні ідеї — ідеального героя і любові до рідної землі, носієм і репрезентантом яких виступатиме надалі князь Данило Галицький. Перед читачем постає увесь життєвий шлях Данила — від народження до смерті. У епізоду, де йдеться про битву на річці Калка, Данило показаний в образі ідеального лицаря героя доби Середньовічча, книжник дає також вражаючу картину бою, де виявляється, що Данило осліп і воював, не бачачи ворогів. Він прозрів тільки після битви, вийшовши з неї переможцем.Данило перед битвами завжди молиться Богу, тому отримує перемоги.

З величезним пієтетом і гордістю описує автор важкий, але героїчний шлях Данила на галицький стіл, а потім — його боротьбу з різними супротивниками. Яскравим словесним малюнком є парад руських військ, що в Іпатіївському літописі вміщено під 1251 р. Описується збруя коней, зброя вояків, а також одяг Данила. У повісті подано масштабні й монументальні картини будівництва Данилом міст.

М. Грушевський правомірно наголошував, що «манера повісті сильно імпресіоністична». Дійсно, образ Данила є глибоко імпресіоністичним, оскільки літопи-сець акцентує увагу на тому, що він відчуває, приймаючи певні рішення. Говорячи про Данила Галицького, формуючи його образ, книжник порушує тему особистості та спільноти у війні. Літописець представляє Данила також як будівничого міст і церков. Ці переговори завершився проголошенням хрестового походу проти татар і коронацією Данила. Про період церковних переговорів свідчить цілий ряд джерел. Очевидно, що ініціатива йшла від руського князя Данила до Папи Римського.

Під 1264 р. у Галицько-Волинському літописі міститься панегірик на смерть Данила. Говориться, що Данило був князем добрим хоробрим і мудрим, він спорудив багато міст, церков, оздобив їх різноманітними прикрасами. Важливою рисою характеру князя літописець називає братолюбство, підсумовує, що Данило був другим по Соломоні. Данило є яскравим прикладом образу християнського лицаря — чесного і відкритого у своїй діяльності. Незважаючи на те, що йому доводилося постійно балансувати між християнською Європою і поганською Азією, він прагнув зберегти національну самобутність Галицько-Волинських земель. Книжник пише про свого героя емоційно, прагне проникнути у глибинну суть його політики та суспільної ідеології, пояснити сучасникам і нащадкам правоту й істинність тих ідей, за які боровся Данило, які він відстоював у своїй зовнішній і внутрішній діяльності. Князь Данило постає не лише як герой і мудрий державник, а й людина щиро віруюча, тому Бог ніколи не забуває про нього.

Волинська частина Галицько-Волинського літопису — це філософсько-релігійна повість про князя Володимира Васильковича, історія життя, особливо останніх років князя, що був смертельно хворим. Головною характеристикою цього правителя є так зване "князя Володимира рукописаніє", що представляє собою політичний заповіт володаря. Відчуваючи наближення смерті, Володимир Василькович послав гінця до брата Мстислава, щоб він цілував хрест, обіцяючи, що нічого не забере у княгині Володимира Васильковича з того, що він їй залишив, не віддасть її заміж силою, а лише туди, куди вона захоче.

Образ Володимира подається цілком у релігійному та світському аспектах. Автор нічого не говорить про його військові здобутки, натомість наголошує, що він був гарним мисливцем. Наголошується, що Володимир був відомим у всій Руській землі, Бог дарував йому успіх не лише у мисливстві, а й у його державницькій діяльності. Володимир за чотири роки хвороби роздав багато свого добра бідним. Літописець розповідає про велику щедрість князя, його допомогу бідним, удовам, сиротам, називає його христолюбивим. Після смерті князя 1289 р. поховали його у місті Володимирі у храмі Пресвятої Богородиці. Літописець порівнює Володимира Васильковича з апостолом Іоанном, звеличує його доброту.

Коли з часом княгиня та єпископ відкрили труну для псрепоховання Володимира, то побачили його тіло нетлінним. Це було чудо, здійснене князем після смерті, що свідчило про можливість його канонізації, що й було зроблено пізніше.

Літописець залишив блискучий портрет Володимира Васильковича. Він був міцної статури, з широкими плечима, світлим кучерявим волоссям. Наголошується, що у душі Володимира Васильковича жили мужність і розум, а також багато інших чеснот. Гордині у нього не було, бо вона засуджується Богом і людьми. На обличчі князя завжди було смирення, він наслідував біблійного Давида у покаянні, плачучи через гріхи свої. Духовне Володимир Василькович любив більше, ніж матеріальне, вважав, що царство небесне більше, ніж земне. Загалом образи "Літопису Руського" представляють руський етнотип правителя. Його особливості зумовлюються позиціями князя, на замовлення якого писався літопис, а також світоглядом самого книжника. Кожен володар володіє певним набором чеснот, він — воїн і державник, мислитель і філософ. Важливими рисами руського етнотипу, представленого образами правителів, є те, що внутрішній світ людини визначають цінності християнські та руські. Вони гармонійно поєднуються, творячи новий тип світогляду особистості доби Середньовіччя.

Композиція Г.-В. літопису досить складна, а матеріал визначається різноманітністю і строкатістю. Укладачі, кілька авторів, використовували юридичні документи, грамоти, попередні літописи і різноманітні літературні твори.

Відповідно до авторства визначали три частини:

1. Від смерті Романа Мстиславича до остаточної перемоги кн. Данила в бою під Ярославом 1245 р. Частина написана великим прихильником Данила, вочевидь — світським дружинником. Написана майже без дат. Можливо, автор хотів ввести їх пізніше, але не встиг. Ідеологія є цілком і повністю князівсько-дружинною.

2. Події 1255-1258 рр. Очев, написана в Холмі. (1255 р. — рік коронації Данила.)

3. Події 1258-1292 рр. — Волинський літопис, повість про Володимира Васильковича, значно простіша за стиль Г. літ. Автор описує ВВ , не як полководця, а як добродійну, милосердну людину.

На думку дослідника П. Коструби, перші 2 частини мають 1-го автора — Якова, який служив при дворі Данила, а третя частина творилась, очевидно, на замовлення володимирських князів, зокрема Володимира Васильковича, його придворним писарем Федорцем. Тут основна увага зосереджена на господарській та культурній діяльності князя, а не на його військових талантах. Але окремі уривки дають підстави вважати, що над літописом в різні періоди працювало не менше 5 авторів.

Г.-В. літопис можна назвати останньою найяскравішою пам’яткою руської літератури, яка знаменувала собою закінчення фактичного періоду державності та початку поневолю вальної боротьби.

В літописі відображені найголовніші події виникнення, розвитку і занепаду Галицько-волинського князівства. Його автори були високоосвіченими людьми, які володіли іноземними мовами, зокрема, добре знали вже згадані грецьку, латинську, польську, німецьку і литовську мови. Літопис є важливим джерелом вивчення історії і культури Галицько-Волинського князівства та України взагалі. Про це свідчать ті місця літопису, де логічний і стилістично виразний хід розповіді його попередника переривається фразами, які, безумовно, належать перу останнього редактора. Від 1280 р. розповідається про похід Льва на Краків після смерті краківського князя Болеслава. На допомогу Лев покликав татар, а під їх натиском князі Володимир і Мстислав також змушені були взяти участь у цьому поході. Літописець несхвально ставиться до походу. Під 1270 р. літописець, характеризуючи литовського князя Тройдена, не жаліє для його змалювання найчорніших епітетів: «оканьный и безаконьный, прокляты, немилостивый Тройденъ, его же безаконья не могохомъ псати срама ради». Але під 1278 р., після опису походу Тройдена на поляків, додається, що Тройден повернувся «со честью великою домовь». Редакція Галицько-Волинського літопису 1285 р. також мала свого попередника: він є продовженням і переробкою старшого зводу-редакції. До цього висновку приходимо на основі таких даних. Останній редактор літопису, був, очевидно, особою, близькою до князя Мстислава Даниловича, прославленню якого присвячені в основному останні листки. Проте цей редактор не був автором усього літопису. Він тільки продовжив працю свого попередника і зробив деякі виправлення.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.