Українська література - статті та реферати

Внесок українських письменників другої половини ХІХ — початку ХХ століття в розвиток методичної думки

Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

У першій половині XIX ст. педагогічна думка розвивалася під впливом творів і міркувань письменників І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Куліша, М. Корфа, О. Духновича та інших.

Письменник, педагог, громадський діяч Іван Котляревський (1769-1838) мету виховання вбачав у підготовці корисних батьківщині та народові громадян, високоосвічених патріотів. Певний час працював попечителем Будинку для виховання дітей бідних дворян у Полтаві. Будучи прихильником гармонійного і всебічного виховання підростаючого покоління, він пропагував гуманні його методи, надаючи перевагу розповіді, бесіді, роз'ясненню, особистому прикладу та авторитетові педагогів. Особливу увагу звертав на роль батьків у вихованні дітей, відповідальність за їх майбутнє. В «Енеїді» різко засудив батьків, які недбало виконують свої родинні обов'язки.

Педагогічні погляди Тараса Шевченка (1814-1861) виражені у віршах, публіцистичних і художніх творах. Виховним ідеалом він вважав людину з різнобічними знаннями і високими моральними якостями, здатну застосовувати знання в житті, цінувати мистецтво, пройняту любове до праці. Такого ідеалу, за його переконаннями, можна досягти належним вихованням. Заперечував вирішальну роль спадковості у вихованні дітей.

Основою освітньо-виховного ідеалу Т. Шевченко проголошував працьовитість. У повісті «Близнецы» йдеться про сім'ю Сокир, в якій прищеплювали любов до праці підкинутим їм дітям, а в повісті «Наймичка» з особливою теплотою змальовано наймичку Лукію, яка виховала чесним трудівником свого сина. На думку Т. Шевченка, людина повинна мати добре розвинені естетичні смаки, бути обізнаною з високохудожніми літературними творами, добре орієнтуватися в образотворчому мистецтві, уміти малювати, гарно співати, грати на музичних інструментах. Вихована людина має бути високоморальною, палко любити батьківщину, усвідомлювати обов'язки перед суспільством, ненавидіти брехню, лицемірство й підлабузництво.

Цінним внеском Т. Шевченка у розвиток педагогічної думки є створений ним підручник для недільних шкіл - «Букварь Южнорусский», виданий накладом десять тисяч примірників. Невеликий за обсягом (24 сторінок), він містив великі та малі літери алфавіту і цифри. Учні спершу вивчали звуки і літери в алфавітному порядку, згодом переходили до читання слів. Для полегшення процесу опанування грамоти слова спочатку поділялися на склади, а відтак наводився текст без такого поділу. І хоча царський уряд не допустив «Букварь» Шевченка у школи, його передові педагогічні ідеї, реалізовані у «Букварі» та інших творах, увійшли до золотого фонду прогресивної української педагогіки.

Великою заслугою письменника, історика, фольклориста, педагога і громадського діяча Пантелеймона Куліша (1819-1897) є вироблення українського правопису («кулішівка»), пристосованого до найлегшої вимови слів (полтавсько-чигиринський діалект). Будучи переконаним у необхідності українського підручника для вивчення «першої науки письменства», написав «Граматику», покликану виховувати в дітей любов до рідного краю, народу, його історії та культури, підібрав змістовні дидактичні тексти, покликані розвивати високі патріотичні почуття: оповідання про славне минуле українського народу, відомості про видатних історичних осіб, уривки з пам'яток культури і фольклору.

Педагог, методист, організатор народної освіти, основоположник земських шкіл в Україні Микола Корф (1834-1883) створив початкову школу нового типу - земську трирічну школу, в якій один учитель водночас проводив заняття з трьома класами. Пропагуючи ідею загальної обов'язкової початкової освіти, відкрив понад 100 таких шкіл в Олександрійському та Бердянському повітах. За цим зразком створювалися сільські школи по всій Росії. У них навчалися за підручниками К. Ушинського. Сам М. Корф написав підручник-читанку «Наш друг», яка доповнювала «Рідне слово» К. Ушинського, а згодом - методичні рекомендації для вчителів. Пропагував аналітико-синтетичний метод вивчення грамоти. Для ознайомлення вчителів з цією методикою написав посібник «Руководство по обучению грамоте по звуковому способу».

Важливими умовами здійснення загального навчання М. Корф вважав близькість школи до місця проживання учнів, спільне навчання хлопчиків і дівчаток, організацію навчання, яка гарантує здобуття дітьми корисних і міцних знань, умінь і навичок. Мета загальноосвітньої школи, за його переконаннями, полягає у підготовці розумово і духовно розвиненої особистості, здатної до самоосвіти, якій притаманні патріотизм, чесність, справедливість, любов до праці, дисциплінованість. Моральне виховання має здійснюватися на всіх уроках.

На розвитку освітньої справи у Закарпатті суттєво позначилася діяльність одного з перших у Західній Україні професійних учених, педагогів, письменника Олександра Духновича (1803-1865). М. Духнович обстоював ідею народності виховання, важливою ознакою якої вважав мову, виступав за те, щоб у школах Закарпаття викладання велося рідною мовою, щоб там було створено систему виховання відповідно до історичних і національних традицій народу. Особливим засобом такого виховання має бути народна пісня, що пробуджує і розвиває любов до рідного краю. Мета виховання, на його думку, полягає у формуванні громадянина і патріота. Для цього слід розвивати задатки, закладені в людині природою, і відповідно до них розвивати її розумово, морально й фізично. Не менш важливо виховувати молоде покоління в дусі працьовитості, бо вихована поза працею людина є тягарем для суспільства.

М. Духнович був переконаний, що успіх навчальної діяльності залежить передусім від учителя, який повинен мати справжнє покликання до педагогічної діяльності, добре знати свій предмет, бути високоморальною людиною, володіти ефективною методикою викладання, вміти підтримувати дисципліну, обмежуватися навчальною діяльністю в школі, бути активним поширювачем знань серед мас.

Важливе місце серед українських культурно-освітніх діячів 30-40-х років XIX ст. посідають члени гуртка передової західноукраїнської молоді «Руська трійця» - Маркілн Шашкевич (1811-1843), Іван Вагилевич (1811-1866) та Яків Головацький (1814-1888) - творці «Русалки Дністрової», яка започаткувала нову народну літературу на західноукраїнських землях, новий напрям у розвитку народної освіти, шкільництва і педагогічної думки. Усі наукові, літературні й публіцистичні праці діячів «Руської трійці» пронизувала ідея єдності українських земель, основою їхньої творчості були глибока народність, гуманізм, патріотизм.

Письменник і педагогічний діяч Юрій Федькович (1834-1888) працював шкільним інспектором Вижницького повіту, домашнім учителем, написав підручники для початкової школи, науково-популярні книги для народу, розробив план реорганізації системи освіти на Буковині, обстоював рівні права на освіту для чоловіків і жінок. Працюючи інспектором, намагався перекласти всі шкільні підручники з «церковного язичія» на народну мову.

У творчій спадщині Ю. Федьковича важливою є ідея народності. У статті «Про школу і шкільні підручники» він зазначав, що головними критеріями народності виступають народна мова, народні звичаї, народна поезія. Він був переконаний, що в навчанні слід використовувати методи, які розвивають і збагачують дітей, забезпечують самостійно «бачити, думати, говорити». З огляду на це він умістив у «Букварі для селянських дітей на Буковині» тексти, спрямовані на пробудження допитливості та формування високих моральних якостей.