Українська література - статті та реферати

«Великий льох» в контексті історіософського мислення Т. Шевченка

У жовтні 1845 Шевченко закінчив містерію «Великий льох». У ній роздуми поета про минуле та майбутнє свого народу, втілені в складну драматичну композицію й насичену символікою поетичну мову. Символ «великого льоху» в Шевченка — це варіація і поглиблення символу могили (козацької могили, кургану). Але могила у Шевченка має вимір не лише висоти, а й глибину. у ній сховано той дорогоцінний скарб якого шукають і не можуть знайти вороги, а в ньому ж — розгадка життя, дух воскресіння України. безпосереднім поштовхом до написання були враження від археологічних розкопок, алегорично переосмислених у контексті привласнення російською офіційною ідеологією української минувшини, але зміст став «метасимволом» протистояння України й ворожої їй імперії. Для побудови твору Тарас Шевченко використав характерний для фольклору прийом троїстості. Поема складається з трьох розділів, у кожному з яких діють по три персонажі. Наявність містичних персонажів пояснює особливості жанру твору, адже містерія являла собою драматичний жанр середньовічного театру. У поемі Шевченка також наявні ознаки драми, оскільки мова персонажів подана у формі діалогу. Таким чином, у творі діють містичні (три душі, три ворони) і реальні (три лірники) постаті, об'єднані алегоричним образом «Великого льоху». Він уособлює приховані сили українського народу для боротьби за соціальне і національне визволення.

Перша частина Шевченкової містерії — «Три душі». У народній міфології пташка символізує людську душу. Тут три грішні людські душі — пташки. Кари. Шевченко сказав про безмірність бід, заподіяних Україні спершу гетьманом, а потім російським царем і царицею, — і про непрощенність будь-якої причетності до них. У такий спосіб Шевченко висловив міру свого стражденного переживання історичної кривди, завданої Україні, — кривди, яка не лишилася в минулому, а вросла в майбутнє України.

Це три історичні стани національної несвідомості: тих, хто підтримував Переяславську раду, тих, хто зрадив Мазепу й допомагав Петрові нищити Україну; тих, хто сприяв Катерині II у ліквідації Запорозької Січі, Гетьманщини та в запровадженні кріпацтва.

Друга частина містерії - три ворони. Це своєрідна дискусія української, польської та російської ворон. Троїсте представництво цих сил є своєрідною геополітичною моделлю української історії. Одна ворона розповідає про народження 2-х Іванів. Два Івани — це дві різноспрямовані енергії в одному народі, які протягом принаймні трьох з половиною століть української історії, руйнуючи Україну, діставали максимальне вираження в конкретних яскравих постатях. Героїзмові боротьби за Україну протистояло завзяття зради. В контексті української історії це ніби метафора того, що Україну можна «побідити», тільки використавши українську ж силу.

Третя частина містерії — «Три лірники» Ці троє лірників це сумна констатація виродження кобзарської місії або й пониження національного тонусу взагалі.

Приїздить начальство ,але скарбу не знаходить. не дошукалась, бо він у глибині буття українського народу. Отже ніколи не потрапити цим душам у Рай, Хіба що великий льох залишиться недоступним для москалів. і з нього відродиться українська воля!.