Українська література - статті та реферати

«Романтика вітаїзму» і новелістика М. Хвильового. аналіз новели письменника — за вибором

Всі публікації щодо:
Хвильовий Микола

«Романтика вітаїзму» (лат. vita — життя) — своєрідний прояв в українській літературі 20-х XX ст. європейської літературної течії віталізму. Письменники, які входили до ВАПЛІТЕ, передусім М.Хвильовий, творили літературу активного романтизму («романтику вітаїзму»), в якій виражали концепцію повноправного життя, життєвості українського відродження, втілювали ідеал активної, сильної, здатної до боротьби людини. Це зумовлювало експресивний, енергійний стиль прози, жанрово-композиційні новації, покликані активізувати читацьке сприйняття, навіювати читачам бадьоре, оптимістичне світосприйняття, а відтак і активно критичне ставлення до переродження революційних ідеалів. Термін «романтика вітаїзму» вживався М.Хвильовим поряд з терміном «азіатський ренесанс» у памфлетах «Камо грядеши», у статтях циклу «Думки проти течії»-. На його погляд, «романтика вітаїзму» — «це сума нового споглядання, нового світовідчуття, нових складних вібрацій».

Хвильовий витворив власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. На середину двадцятих років він став визнаним лідером цілого літературного покоління і був незмінним детонатором гострої критичної полеміки про шляхи розвитку пореволюційної української культури, зокрема започаткував знамениту літературну дискусію

У творчості Хвильового експресіонізм та імпресіонізм тісно між собою переплітаються.

Відчуття амбівалентності як складова художньої моделі світу. У ній свідомо поєднані непоєднувані з погляду реалістичного світосприйняття речі. Розкриття психології людини («Редактор Карк», «На глухім шляху», «Силуети», «Я (Романтика)», «Пудель», «Лілюлі та ін.), і, одночасно, відверту і навіть викличну умовність, деформованість фабульних зв'язків.

Неможливість зміни життя. Герої можуть лише або змиритися з ним, як це роблять персонажі новел «На глухім шляху», «Кіт у чоботях», «Я (Романтика)», «Лілюлі» (Огре, Льоля) чи «Сентиментальна історія» (Б'янка) та ін., або втекти від нього, найчастіше, у смерть («Синій листопад», «Лілюлі» (Альоша), «Редактор Карк», «Дорога й ластівка» та ін.). Найтрагічніше те, що примирення із життям означає ту ж саму смерть.

Відчуттю калейдоскопічності, хаотичності подій сприяє й візуальне включення в тексти різноманітних оголошень, афіш, листівок, наказів, частівок тощо («Редактор Карк»,). Усе це (акцентація на окремих деталях, що ніби випадково виникають у свідомості оповідача; однакова увага до них, незалежно від того, чи йдеться про суттєве в характеристиці персонажів і подій, чи про побічне) специфічний тип мовної організації, який свого часу дістав назву «орнаменталізму» і відзначався метафоричністю, ліризмом, ритмізацією; націленість на відображення не стільки дійсності, скільки реакції особистості на цю дійсність вписувало прозу в контекст імпресіоністичної стильової парадигми, характерної для тодішньої літератури.

Але дуже швидко, майже одночасно, у творах Х починають з'являтися ознаки експресіоністичної художньої системи. Підвищена, згущена виразність і детермінованість образів і подій, підкреслена емоційність, гротесковість, відмова від дріб'язкової правдоподібності відбилося в «Арабесках», «Я (Романтиці)», «Лілюлі», «Повісті про санаторійну зону», «Сентиментальній історії».

Ранні новели, сповнені оптимізму і світлої віри у краще майбутнє, заступають прозові твори, у яких з'являються нові ноти — розчарування, гіркоти, безнадії, розпачу, нищівна сатира. Як революціонер він повинен славити насильство, як письменник і людина — засуджувати його — трагедія життя Хвильового. У подібній ситуації опинився герой новели «Я(Романтика)». Цей твір часто називають новелою-передбаченням. В основі його лежать події, що відбувалися в Україні під час революції і громадянської війни. Герой твору — справжній революціонер-фанатик. Він чекіст, його щоденною роботою є вбивство людей, запідозрених в інакодумстві. Герой новели вірить, що ці жертви наблизять усіх до «загірної комуни». І коли черга доходить до його власної матері, він вбиває її. У новелі яскраво проявилися ті стильові особливості, які й відрізняють твори Хвильового від творів інших письменників. Це, зокрема, використання таких прийомів, як переплетіння уявних і реальних епізодів, введення образів-символів, деталей-символів. Є зразком романтичної, з виразними елементами імпресіонізму, манери письма. У центрі уваги Хвильового — тема роздвоєння людської особистості, що бере на себе відповідальність перебудовувати світ шляхом убивства інших і втрачає власну сутність, своє «я», «Я — чекіст, але я й людина». Передчуваючи, до чого може довести людину фанатизм, зокрема фанатизм революційний, М. Хвильовий ще в одному своєму творі зображає жахливу картину матеревбивства. Це новела «Мати». Жінка, що виростила двох синів, стає жертвою одного з них, охопленого ненавистю до рідного брата, що сповідує інші політичні принципи.

Новела «Кіт у чоботях» присвячена жінці в революції. Тема — показ жінки в роки революції, та згубний вплив хибних ідей людини, які перетворюють її на бездумного виконавця, чиновника. Ідея— засудження суспільної системи, що, прикриваючись хорошими гаслами, перетворювала вірних їй. людей у фанатичні механізми, якими можна маніпулювати. Гапка, тобто товариш Жучок, — це тип, що його зустрічав автор-оповідач на воєнних дорогах. Жінка невисока на зріст, взута у завеликі чоботи; за жвавий характер і, очевидно, темні очі прозвана Жучком. Спробуємо проаналізувати мову цієї новели і простежити, чи характерні для неї параметри імпресіоністичного письма. Насамперед упадає у вічі настроєвість твору, що характерно для імпресіонізму. Захоплено-піднесене ставлення оповідача до Гапки-Жучка виражається як безпосередньо словами, так і самим синтаксисом — це в основному короткі, часто однослівні речення. Так можуть говорити вкрай захоплені люди: треба, щоб звучав гімн «моралям революції», але Жучкові буде не гімн, а пісня. Портрет Гапки, тобто зовнішність, письменник характеризує одним словом «жучок». Ми не знаємо, русява вона чи чорнява, якого кольору її очі. Відомо, що «ніс — головка від цвяшка» і що зріст — «кіт у чоботях». Ім’я героїні — Гапка — асоціюється із гаптуванням золотом або сріблом, із червінькою революцією, із п’ятикутною зорею на капелюшку, очі — із серпневим сонячним променем. Гапка — «мураль» революції, що тягне сонячну вагу в сонячний вік. Поєднання червінькового кольору із кольором хакі — це і є головна героїня. Зустрічаємо Кота в чоботах і біля вогню, посеред зими й темної ночі. Золото, вогонь — це асоціації тепла, радості, досконалості. З перших рядків твору товариш Жучок — стримана, мужня, безстрашна. У битвах і в перервах між ними, коли «упоравшись біля походної кухні, виходила з вагона невідомо куди», а потім поверталася пізно «завжди в зажурі», вона була бійцем революції. Згодом вона стала іншою, хоч і намагалася бути корисною людям, потрібною суспільству. Тому «вона бігала, метушилася, збирала жінок, улаштовувала жіночі зібрання», щоб говорити «про право куховарки» й таке інше. Але ж це зовсім не відповідає тій високій меті, тим ідеалам, за які вона і її товариші гинули в боях. А звідси — іронія і навіть сарказм. Товариш Жучок — секретар парт’ячейки — розмовляє часто російською мовою (новела практично написана наполовину російською), що доносить до читача дух того часу, іншими словами — стиль життя, коли на жіночих зібраннях говорили про аборт, кохання, право куховарки. Мовна стихія «Кота в чоботях» сповнена піднесення, радості, легкої іронії, щирого захоплення та симпатії. «Кіт у чоботях» — безпосередня, власне чоловіча емоція, викликана незвичайною Гапкою.

Письменник шукає (і знаходить) нові художні засоби: авторський коментар, роздуми вголос, звернення до читача, які набувають статусу композиційного прийому.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.