Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - статті та реферати
Відмінність неоромантизму зламу століть від романтизму ХІХ ст., його український варіант
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Неоромантизм — напрямок у модерністичній літературі і мистецтві, що виник на Україні наприкінці 19 — поч. 20 ст., якому були притаманні культ краси і сили, уславлення сильного героя-бунтаря, піднесеного над буденщиною, здатного повести за собою інших; віра у можливість існування світу, побудованого за законами гармонії
Неоромантизм - модерне продовження традицій романтизму 19 ст.
Неоромантики освоювали здобутки нової філософії, концепцію волюнтаризму Шопенгауера, Ніцше, фрейдизм з його увагою до позасвідомого, боротьби еротичного та фанатичного у людській душі. На перше місце виходить чуттєва сфера людини, емоційне пізнання.
Теорію «новоромантизму» сформувала Леся Українка і виділила такі ознаки:
- зображення суверенної, «вилущеної з маси» особистості
- поривання людини до вищих ідеалів життя
- ліризація і пластичність у відтворенні душевних станів особи
Франко писав, що на відміну від класичного романтизму, новий стверджував можливість подолання розриву між ідеалом і дійсністю завдяки надлюдині. Схожі ідеї і у Лесі Українки: про місію митця, володара дум та виразника його почувань, поводира його у світле майбутнє.
Сучасні літературознавці виділяють також:
- звертання до історико-героїчної тематики;
- морально-етичний максималізмі демократизм;
- етична поляризація героїв;
- філософсько-етичний конфлікт;
- традиційне використання міфологічних мотивів, символів(іноді-прийом сновидіння або вихід у потойбіччя);
- ліричність;
- неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, часом попри безнадійну ситуацію, зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякденна;
- герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;
- головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини, через який неоромантики намагалися зазирнути у світ духовний; творам притаманний поглиблений психологізм;
- зовнішні події у творах неоромантиків відступають на задній план;
- неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;
- відмова від типізації, натомість застосування символізму;
- ні в природі, ні в житті ніщо не народжується другорядним. Кожна особистість — суверенна, кожна людина — герой для самої себе і частина середовища для інших.
Характерний неоромантичний герой — непересічна сильна особистість, нерідко наділена рисами «надлюдини», вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод. Сюжетові неоромантичного твору притаманні напруженість, елементи небезпеки, боротьби, таємничі або надприродні події.
Визначальною рисою новоромантизму, на противагу романтизму з його концептуальним розривом мiж iдеалом та дiйснiстю, виявилася конструктивна спроба подолати протистояння цих конфлiктно непереробних опозицiй, завдяки могутнiй силi волi зробити сподiване, можливе дiйсним, не опускаючи цього можливого до рiвня iнертного животiння. Найповiнше неоромантизм окреслився у лiрицi та в драматичних творах Лесi Українки, яка вважала реалiстичний спосiб «фотографувати» довкiлля «униженням свого хисту», зважувалася боронити «прапор модернiзму» i не «зректися прапора новоромантичного».
Представники: Л.Українка, Кобилянська, Яновський.
