Українська література - статті та реферати

Жанрово-тематичне розмаїття малої прози О. Кобилянської («Банк рустикальний», «Valse melancolique», «Битва»)

Новела «Меланхолійний вальс» (1895) — розкриває тему ролі мистецтва в житті людини; вплив мистецтва на формування духовного обличчя особистості. Кобилянська розкриває трагедію людини, яка позбавлена повноцінного духовного життя. Головні героїні твору це Ганнуся, Марта та Софія, які належать до різних психологічних типів, але у них спільна мета. Вони розуміють повноцінне життя як реалізацію себе в культурі, у них новий спосіб мислення й відмінна мета існування, ніж у тих, хто їх оточує. Усі вони наділені спільною рисою — аристократизмом душі.

Кожна з героїнь мала свою особисту драму з чоловіками, а Софія у зв’язку з цим створила ще й «меланхолійний вальс», що винесений у заголовок твору.

Софія — піаністка, лірична й емоційна, мало зважає на зовнішнє, живе внутрішнім відчуттям і емоціями. Софія це людина мистецтва. Удари життя, що спіткали її в коханні, не змогли зламати її людську гордість.

Марта — втілення Великої матері, вона все стерпить і всіх примирить, бачить своє покликання у служінні ближнім.

Ганнуся - художниця, розпещена, вольова, хоче бути витонченою у всьому, егоїстична, самозакохана. Характер в неї нестримний і неспокійний. Вона добра й справедлива, але ці риси вона не виявляє назовні. Ганнуся талановита, але всі її захоплення підпорядковані раптовим поривам настрою, почуттів.

«Меланхолічний вальс», «Рожі», «Impromtu phantasia» - це поеми в прозі. Автор надто занурюється в опис деталей, описуючи красу.

На багатьох творах О.К. позначився великий вплив, який мав на неї Ніцше з його ультра-індивідуалістичною філософією. Вона малює людей, здебільшого жіноцтво, з «тугою за красою», пориваннями у високості, розуміючи їх як специфічний «аристократизм Духа», що з сфери буденності, від «тупих підлих душ», від «товпи» поривається «залетіти далеко-далеко», у сферу надземного почуття і надлюдських переживань. Її герої — це такі «аристократи Духа», вони хочуть вживити в себе ідеал надлюдини: «бути передовсім себе цілею» і «не дбати о загал». Така людина хоче ізолювати себе від громадянства, громади, нехтує нею й кидає їй виклик, водночас милуючись красою. Це типові естети, що все на світі міряють міркою самої краси — тієї універсальної краси, «в котрій затонули б і вартості, і сучасна мораль, і сльози горя, і саме горе» (Мати Божа»). Самій красі вони вклоняються, вважаючи її єдиним кумиром, що сам для себе існує й задля себе вимагає знищення всіх інших потреб людини (за Сергієм Єфремовим).

Жіночу тему Ольга порушує також у новелах «Природа», «Жебрачка», «Аристократка», «Мати Божа» та ін. (90-ті роки 19 ст.)

У цих новелах їй вдалося подолати крайності естетизму. Природа виступає в них наче живою, і є символом любої авторкою надлюдини. На противагу природі виступають брудні лахмані, грубі руки та негарні голоси людей. У боротьбі людини з природою симпатії Кобилянської належать останній. Її жінки замучені, вони не знають «ні свята, ні неділі, а о красі не мали поняття» («Битва»).