Всі публікації щодо письменника:
Нечуй-Левицький Іван

Усі уроки української літератури 10 клас І семестр - 2018

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ПИСЬМЕННИКА ЯК НОВИЙ ІМПУЛЬС УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ (КОЛОСАЛЬНЕ ВСЕОБІЙМАЮЧЕ ОКО УКРАЇНИ (І. ФРАНКО)). КАЙДАШЕВА СІМ'Я - СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВА ПОВІСТЬ-ХРОНІКА

Мета (формувати компетентності): предметні: поглиблені знання про життя та творчість І. С. Нечуя-Левицького, основні чинники формування його світогляду; читацьку активність; культуру зв'язного усного мовлення; ключові: уміння вчитися: навички пізнавальної діяльності; комунікативну: навички спілкування в колективі; інформаційну: уміння знаходити потрібну інформацію та презентувати її; навички роботи з книгою; громадянську: любов до рідної землі; загальнокультурну: естетичний смак та зацікавленість читанням, світогляд.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань і формування на їхній основі вмінь та навичок.

Обладнання: портрет І. Нечуя-Левицького, виставка книг письменника

Іван Левицький — се великий артист зору, колосальне, всеобіймаюче око України

І. Франко

Писати треба так, як люди говорять

І. Нечуй-Левицький

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ЕТАП

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

✵ Чи знайомі ви з творчістю письменника І. Нечуя-Левицького?

III. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ

ІV. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Вступне слово вчителя

При в’їзді до села Стеблева з боку Корсуня-Шевченківського встановлено знак: «Стеблів — батьківщина Нечуя-Левицького». І кожен, хто проїздить тією дорогою, мимоволі пригадає талановитого письменника, людину, земляка, яким пишається і гордиться наш народ.

Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши низку високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини ХІХ століття, показавши життя селянства й заробітчан злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І. Нечуй-Левицький увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими художніми засобами.

2. Життя і творчість І. Нечуя-Левицького

Завдання учням. Слухаючи розповідь учителя, зробити хронологічний запис основних подій з біографії письменника

Іван Левицький (літературні псевдоніми — І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в селищі Стеблеві Київської губернії Канівського повіту (нині — Черкаська область, Корсунь-Шевченківський район) у сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, у якій його син і навчився читати й писати. Змалку цікавився звичаями і побутом селян, пізнавав скарби українського фольклору та поезії Шевченка, що згодом яскраво відбилося в його творчості.

Змалку І. Левицький познайомився з історією України з книжок у батьківській бібліотеці. На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов’янську мови. Незважаючи на сувору дисципліну, покарання й схоластичні методи викладання, Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. У семінарії захоплювався творами Т. Шевченка, О. Пушкіна та М. Гоголя.

Закінчивши семінарію, І. Левицький рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем церковнослов’янської мови, арифметики та географії. З 1861 по 1865 роки Левицький навчається в Київській духовній академії. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників Данте, Сервантеса, цікавиться творами прогресивних філософів того часу. 1865 року І. Левицький закінчує академію зі званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри. Пориваючи з сімейними традиціями, викладав російську мову, літературу, історію, географію, логіку в Полтавській семінарії (1865-1866), гімназіях Каліша, Седлеця (1866-1872), Кишинева (1873-1884).

І. Нечуй-Левицький широко і різнобічно змалював життя різних верств населення в минулому столітті. Життя кріпаків і звільнених селян дало чимало вражень письменникові і відбилось у його творчості. Після семирічного вчителювання в Польщі Левицький переїжджає на роботу до Кишинівської чоловічої гімназії.

Відстоюючи інтереси народу, він висловлювався за соціальні й національні права українців, читав власні твори гімназистам. А в цей час заборона української мови продовжувала діяти і посилюватися всюди. Переїхавши у 1873 році до Кишинева, Левицький почав працювати класним наставником першої чоловічої гімназії і викладачем російської мови та літератури, старослов’янської і латинської мов та логіки.

Дванадцять років віддав педагог Левицький навчанню і вихованню гімназичної молоді в Кишиневі. Він прагнув прищепити своїм вихованцям любов до словесності, до граматично правильного письма і художнього слова. Сумлінно виконував обов’язки класного вихователя, любив дітей. Одночасно з педагогічною діяльністю І. Левицький починає писати.

Ступивши на літературну ниву в 60-ті роки ХІХ століття, Не- чуй-Левицький одразу привернув до себе увагу читачів і критики. Друкуватися почав з 1868 року.

Уже перші його твори — «Дві московки» (1868) і «Рибалка Панас Круть» (1868), повість «Причепа» (1869) — відзначалися новизною характерів, яскравістю барв.

Деякі твори письменника побачили світ у львівському журналі «Правда», оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною. 1869 року письменник здійснює подорож до Швейцарії.

Під час роботи в Кишиневі він очолює гурток прогресивно налаштованих учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми. Разом з тим це був час найвищого творчого піднесення для письменника. Тут створені найкращі прозові полотна: повісті «Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім’я», а також «Баба Параска та баба Палажка», «Чортяча спокуса».

1874 року вийшов друком роман «Хмари», а наступного року — драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожум’яках» та оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти».

Не припиняє письменник і громадської діяльності, початої в Седлеці. Перша кишинівська чоловіча гімназія, що була відкрита 1833 р., стала тим культурним осередком Молдавії, де найбільше гуртувалась передова інтелігенція. І. Нечуй-Левицький виявляв свою активність серед демократично настроєної молоді.

Крім читання своїх творів, він виступав з доповідями і рефератами на літературні і суспільні теми, відверто виголошував думки, спрямовані проти політики царизму. Зростає популярність Нечуя-Левицького як письменника, разом з тим він підпадає під таємний нагляд поліції та жандармерії.

Віддавши 21 рік благородній праці вчителя і вихователя, Нечуй- Левицький у 1885 році подав у відставку, оселився в Києві і, ведучи досить замкнене життя, повністю віддався літературній праці. 1884 року він створив повість «Старосвітські батюшки та матушки». Багаті спостереження побуту, моралі і звичаїв духовенства знайшли повнокровне втілення у цій великій повісті (1884 р. надрукована в «Киевской старине» в російському перекладі, у 1888 р. — у журналі «Зоря» мовою оригіналу). Спираючись на досвід попередників, на неоціненну скарбницю українського фольклору, Нечуй-Левицький прагне якнайповніше схопити українське суспільство в живих типах і картинах. Письменник закликає сучасників сміливо поширювати межі творчості, бо українське життя, на його думку, є «непочатим рудником, що тільки жде своїх робітників».

У Києві письменник написав оповідання «Пропащі» (1888) та «Афонський пройдисвіт» (1890), казку «Скривджені» (1892), повість «Поміж порогами» (1893).

На початку століття звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси, зокрема статті «Сорок п’яті роковини смерті Тараса Шевченка» (1906) та «Українська поезія».

До кінця життя І. Левицький жив майже в злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці.

У роки Першої світової війни І. Нечуй-Левицький жив самотнім, голодним життям. На початку 1918 року в умовах кайзерівської окупації Києва письменник тяжко захворів, згодом потрапив до Дегтярівської богадільні (будинок для перестарілих), де й скінчив життя 2 квітня 1918 року. Поховано його на Байковому кладовищі.

3. «Цікавинки» про письменника. Повідомлення учнів (випереджальне завдання)

1-й учень. Батько Івана Нечуя-Левицького — Семен Степанович Левицький (нар. 1814) був православним священиком, як і його предки по батьковій лінії. Він був суворий і темпераментний, провідник і просвітитель, шанував козаччину й Шевченка. Мати, Ганна Лук’янівна, у дівоцтві Трезвинська, була неписьменна, але була чутливої душі. Вона часто не могла дослухати до кінця житія якогось святого й починала плакати, а малий Іван разом з нею. Коли Івану йшов 13-ий рік, його мати померла. Вона двічі народжувала двійню, і це підірвало її здоров’я.

2-й учень. Сам І. Нечуй-Левицький ніколи не був одружений, мав реноме відлюдника. У Києві письменник мешкав у флігелі на вул. Новоєлизаветинській (тепер Пушкінська, 19). У дворі був садок, невеликий ставок і пасіка. Тут він прожив до 1909 року, коли дім знесли.

3-й учень. Іван Левицький мав низку дивацтв, наприклад, завжди ходив з парасолькою. Він був надзвичайно пунктуальним. Щодня, у визначений час, ішов гуляти одним і тим самим маршрутом: до Володимирської вулиці, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому, завжди під парасолькою. Спати лягав рівно о десятій, навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов.

4-й учень. І. Нечуй-Левицький зовсім не вживав спиртного. Дуже не любив суперечок: хворів по два тижні, після того як доводилося з кимось посваритися. Про нього в Києві ходили анекдоти, що журнали читав не регулярно, а весь комплект наприкінці року, і потім переказував усім старі новини з тих журналів.

4. Слово вчителя

На батьківщині письменника, у Стеблеві, 1968 року відкрито Літературно-меморіальний музей І. Нечуя-Левицького, встановлено меморіальні дошки на Спасо-Вознесенській церкві й на старих корпусах «суконки» та цукрового заводу, описаних у «Миколі Джері» та «Бурлачці». На вулиці Зарічній, де стояла хата, де він народився, встановлена стела. Меморіальні дошки письменнику є також в Києві та Білій Церкві.

У 2012 році Верховна Рада України прийняла рішення про спорудження пам’ятників Івану Нечую-Левицькому в м. Києві та м. Черкасах до 175-річчя з дня його народження.

Українським фондом культури та київським Українським домом у 1993 році бзаснована Літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького.

Іменем письменника названо вулиці в Києві, Львові, Черкасах та інших населених пунктах України.

У 1994 році ім’я письменника було присвоєне постановою Кабінета Міністрів України Богуславському педагогічному училищу.

5. Скласти сенкан до образу письменника

І. Нечуй-Левицький

Розумний, вболіваючий

Пише, повчає, сміється

Видатний майстер художньої прози

Патріот

6. Анотація до повісті «Кайдашева сім'я»

Контраст між покликанням людини та її щоденним життям постає з повісті «Кайдашева сім’я», де на прикладі однієї родини показане життя українського пореформеного селянства з усіма складностями суперечностями. Нечуй-Левицький, реалізовуючи обрану тему, свідомо дотримувався вимог реалістичних художніх узагальнень. Глибокий знавець селянського життя і побуту, селянської психології, він розумів, що про народ треба писати без будь-яких прикрас. Саме таких принципів письменник дотримувався, працюючи над твором. Будні життя, змальовані в повісті, засвідчили новаторство письменника. Саме цими якостями вона відрізнялася від традиційного захоплення святковою стороною селянського побуту, що було помітним у повістях Григорія Квітки- Основ’яненка та Миколи Гоголя, прозі Олекси Стороженка та Юрія Федьковича.

7. Словникова робота

Повість — великий за обсягом твір, у якому докладно розповідається про цілу низку подій, що висвітлюють життя одної чи кількох дійових осіб.

Соціально-побутова повість — художній твір, у якому картини родинного життя, побуту героїв зображені на фоні якихось соціальних подій чи зв’язані з певними суспільними обставинами і пояснюється ними.

8. Визначення теми та ідеї твору

Тема

Зображення життя українського села в пореформену добу (друга половина ХІХ ст.) з усіма його складнощами й суперечностями на прикладі однієї родини.

Ідея твору

Засудження індивідуалізму егоїстичних натур і норм народної моралі, що є головними причинами духовної роз’єднаності в родині.

Основна думка

Це показ буденних ситуацій, у яких відбувається змізерніння людської душі, зумовлене постійною залежністю людей від матеріальних нестатків. Духовна роз’єднаність зумовлена відсутністю прагнення зрозуміти один одного. Це отруює життя і батьків, і їхніх синів та невісток.

9. Робота з епіграфами до уроку

І. Я. Франко якнайточніше оцінив творчість І. Нечуя-Левицького. Він писав, що «Нечуй належить до тих щасливих талантів, що швидко здобувають собі видне місце в літературі і надовго на нім остаються».

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

(Учні зачитують хронологічний запис основних подій з біографії письменника.)

VІ. ПІДСУМКИ УРОКУ

Рефлексія

✵ Що дізналися нового на уроці?

✵ Чого навчилися?

✵ Що найбільше запам’яталося?

VІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

✵ Вивчити біографію І. Нечуя-Левицького.

✵ Прочитати повість «Кайдашева сім’я».

✵ Підготуватися до дискусії на тему: «Чи щирий сміх викликає читання повісті «Кайдашева сім’я?»







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.