Усі уроки української літератури 11 клас ІІ семестр - А. М. Гричина 2019

Урок № 63 - Література рідного краю № 2. Володимир Якович Гребенюк - поет, музикант, композитор, аранжувальник, гуморист
Стоїчна українська поезія

Всі публікації щодо:

Мета (формувати компетентності): предметні: літературознавчу: поглибити знання учнів про творчість письменника рідного краю В. Гребенюка, розкрити непересічність його таланту; уміння аналізувати поетичні твори щодо проблематики, образної системи; ключові: уміння вчитися: формувати вміння висловлювати власні судження, навички роботи в колективі; інформаційну: уміння знаходити потрібну інформацію та презентувати її; комунікативну: аргументовано висловлювати власну точку зору; загальнокультурну: естетичний смак, любов до поетичного слова, формувати світогляд; емоційну: шанобливе ставлення до творчості поетів-земляків, зокрема В. Я. Гребенюка.

Тип уроку: урок-зустріч.

Обладнання: збірки поезій, виставка його творів.

Я — служитель муз, такий простий.

Переповнена душі скарбниця.

Це тому, що світ, таки не злий,

Лиш потрібно пильно придивиться.

В. Гребенюк

Сміх — це здоров'я!

Здоров'я — це сміх!

Була б моя воля –

Смішив би усіх!

В. Гребенюк

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Вступне слово вчителя

Черкаський край — земля моїх батьків,

Усього сущого і відлік, і початок.

Цей край для світу генія зродив,

Щоби віршами землю уквітчати.

Черкащино моя — Шевченкова колиско,

В тобі ж бо мову відродив поет.

І саме тут вона розквітла, й дзвінко

Розпочала увись шалений злет.

І я ступаю по святій стежині

Крізь шум віків та відгомін століть.

Лунає слава краю і донині.

І піснею у небеса летить.

Черкаський край — Украйни серцевина,

Куди б не йшов, і де б не заблукав.

Та голову схилю й упаду на коліна,

Бо відлік ти життя мого почав.

Черкаський краю мій! В любові я освідчусь

Тобі, мій батьку, у житті не раз.

Я горда з того, що іду по стежці,

Тій, по якій ступав малий Тарас!

Черкащино, життя мого початок,

О як тобі весна ця до лиця!

Не раз тобі ще сонце зустрічати,

Душе моя, тобі нема кінця!

Для мене ти мої і батько, й мати,

Для мене ти — світ сонця у вікні.

Цвіти, Черкащино, квітуй завзято,

Я щиро серце віддаю тобі.

Людмила Рудь

Жашківщина — це частина Черкащини — осередка душі України. Вирізняється вона надзвичайно мальовничою природою: родючі чорноземні поля, помережані тополями, оази життя — ставки з розлогими вербами, села з білобокими хатинами, що цнотливо визирають з-поза розкішних вишневих садків. I назвичайно трудолюбиві, мрійливі, життєлюбні, замиловані в красу рідного краю люди. Край, закоханий у пісню, народжений і виплеканий нею.

Народив цей край і нашого з вами земляка — поета, композитора, музиканта, гумориста, наздзвичайно цікаву і неординарну особистість — Володимира Яковича Гребенюка.

Гребенюк Володимир Якович — музикант, композитор, аранжувальник, поет, гуморист, педагог, людина-свято, при цьому залишається романтиком і філософом. Його незрадливі товариші — баян та влучне щире слово — не залишають цю неординарну особистість за жодних умов. Заслуг у нашого митця багато: у 2006 році Указом Президента України Володимиру Гребенюку присвоєне почесне звання заслуженого працівника культури України, у 2007 році — лауреата районної премії імені Порфирія Демуцького в номінації «Самодіяльні композитори», у 2008 році — лауреата обласної премії імені Порфирія Демуцького в номінації «Композитори», а також лауреата обласного конкурсу імені О. Пашкевича «На крилах любові».

2012 рік. Указом Президента України Віктора за вагомі особисті заслуги у державотворчій, соціально-економічній, культурно-освітній діяльності, сумлінне і бездоганне служіння українському народові та з нагоди Дня Соборності та Свободи України Гребенюка Володимира Яковича нагороджено ювілейною медаллю «20 років незалежності України».

Я маю честь бути знайома з Володимиром Яковичем, тому хочу подарувати радість від такого знайомства і вам.

ІІІ. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повідомлення учнів

Біографічні відомості

Творчий шлях В. Гребенюка — усе його життя. Родом Володимир Якович із села Верхнячка Христинівського району, але з 1955 року й донині проживає у Жашкові. Музика у житті маленького Володі з'явилась тоді, коли батько записав його до дитячої музичної школи в клас баяна. А вже після служби в армії Володимир вступив до Уманського музичного училища, де став одним з кращих студентів.

Після закінчення музичного училища В. Гребенюк почав працювати у Жашківській дитячій музичній школі — спочатку викладачем по класу баяна, пізніше — завідувачем відділу народних інструментів. Окрім цього, працював учителем музики в загальноосвітній школі № 2.

Саме робота з учнями спричинила написання багатьох пісень для школярів, які ввійшли до збірок «Супутник учителя музики» та «Співуче джерело Черкащини». У 2001 році Володимир Якович став лауреатом конкурсу «Учитель року» в Черкаській області й отримав диплом «Учитель року України».

Непересічний талант Володимир Якович розкрив під час роботи в районному будинку культури — адже керує народним аматорським вокальним жіночим ансамблем «Жашківчанка», є керівником і наставником жіночого тріо «Гармонія», жіночого квартету, мішаного вокального ансамблю. Жоден захід районного будинку культури не проходить без участі цих колективів, без пісень Володимира Яковича, без його виступу.

Творчість митця

Композиторські здібності В. Гребенюка зафіксовані в збірках «Павутинка щастя», «Прилетіла ластівка», «Лебедине крило». Його пісні увійшли до збірки Володимира Приза «Щира пісня хай лине», «Даруй завжди добро», «Журавлині ключі», «Де козацький шлях» та інших. А до десятка пісень В. Гребенюка в програмі для середніх загальноосвітніх шкіл за 2003 рік Міністерством освіти і науки України рекомендовано для вивчення у розділі «Мистецтво» учням 3-4 класів.

Окрім того, Володимир Гребенюк — влучний гуморист, його роботи друкуються на сторінках різноманітних газет і журналів, зокрема в «Громадській думці», «Культурі і житті», «Вістях», «Сільських вістях», «Веселих вістях», «Новій добі», «Жашківщині», «Україні молодій», «Червоному перці». У 2011 році Володимир Гребенюк став дипломантом конкурсу журналу «Крокодил» у номінації «Гуморист», у 2004 році ввійшов до 15 кращих гумористів області за версією газети «Нова доба». Кращі гуморески поета ввійшли до збірки «Сміх для всіх». Друкувала твори В. Гребенюка і «Ваша газета».

Він написав понад 900 пісень для дітей. Спочатку виконували ці твори його донечки Тетянка і Наталочка, а потім не лише школярі району, а й всієї Черкащини. Люблять співати його пісні й троє онуків.

Про автора

Заслужений працівник культури України, член Спілки композиторів Черкащини Борис Камінський у своїй передмові до збірника пісень Володимира Гребенюка «Павутинка щастя» написав: «Мабуть, закоханість у музику, пісню, чутлива напруга душі і серця, внутрішня висока музикальність привела його до потреби писати музику спочатку для дітей, а потім й іншу. Працюючи з дітьми, він віддає їм частинку своєї душі, а від них черпає безпосередність, завзяття і молодечий запал, а ще снагу до життя, щоб творити добре, мудре, вічне на благо людей на землі».

Слово вчителя

Щира та відкрита людина, своє ніжне та вразливе серце ховає за чарівну посмішку. Насправді тонкий лірик, ніжне серце, яке відгукується на все, що відбувається довкола. Лірика — це не зовсім те, що притаманно нашому автору. Але хочу вам сказати, що так він думає сам. У душі своїй це настільки вразлива людина, до мовчазного стогону, до сліз. Ті, хто знає Володимира Яковича, відгукуються про нього як про справжнього товариша, який завжди підтримає, прийде на допомогу. Він не байдужий. Але не тільки до долі своїх друзів, а й до того, що відбувається довкола. Володимир Якович бачить там, де ми просто могли б пройти мимо, не звернувши уваги. У цьому ви пересвідчитеся, прослухавши зараз його твори.

Декламування поезій учнями

«БАТЬКО»

Виросли два сини,

Виросли дві доні…

Сивина лягала

Батькові на скроні.

Не було в них неньки.

Страдницька дорога,

Народила діток,

Відійшла до Бога.

Батько піклувався,

Віддавав всі сили,

Щоб зростали діти

Чесні, добрі, милі.

Оженив синочків,

Заміж вийшли доні…

І самотній батько

Глянув на долоні.

Ними пестив діток,

Був для них, мов мати…

Де ви, дітки любі?

Заверніть до хати!

Та не чують діти, —

В них свої турботи,

Бо підкралась криза

I нема роботи…

Занедужав батько,

В розпачі сусіди,

Чорний день підкрався —

Закінчились біди!

Все село зібралось

Батька поховати…

Пусткою страшила

Сиротинська хата.

I були два сини,

I були дві доні.

I були онуки

В сльозному полоні…

А весною діти

Пам'ятник зробили,

Гарний, я сам бачив,

Мармуром покрили.

Я вам зізнаюся,

Серцем відчуваю.

Щось не так тут, люди!

Що? Я сам не знаю!..

Слово вчителя

Я трішки знаю про історію написання поезії «Вуличний музикант». У Києві у підземному переході стояв ще зовсім молодий хлопчина і грав так, що навіть глухенька бабуся прислухалась до звуків його інструмента. Поезія написалась миттєво, там же, у підземному переході на коліні. I якщо Володимир Якович звичайно після написання ще працює над вдосконаленням тексту, то у цьому вірші він не змінював нічого.

Поезію читає В. Я. Гребенюк «Вуличний музикант».

Декламування поезії учнями

ВИПАДОК

Крокують солдати, карбуючи крок,

I транспорт увесь зупинився.

Весь натовп у повному захваті змовк,

З цікавістю на них дивився.

Іде батальйон, а неначе один,

У формі красивій солдати,

«А може, якраз серед них є мій син?» —

Подумала з натовпу мати.

Дивилася в очі, шукала свої,

Які вже два роки їй снились.

І билося в грудях серденько її,

Тривожно, з надією билось.

І раптом як грім пролунали слова:

«Синочку, Миколо, це — мати!

До міста у справі приїхала я!»

Та гордо крокують солдати.

І тут командир наказав «Зупинись!»

А також сержанту Миколі:

«Біжи до матусі, біжи, прихились,

Щасливий це випадок долі!»

Солдат до матусі підбіг, обійняв,

Упала сльоза на погони:

«Пробач, моя мила, що я не писав,

Були в засекреченій зоні.

Звільнюсь незабаром, приїду в село

І буду тебе доглядати.

Пробач мені, мамо, щоб там не було,

Чекайте на мене до хати».

Дивились солдати, дивилися всі,

А мама горнулась до сина,

І навіть природа раділа красі,

Людським цим відносинам, видно.

Хвилина прощання і знову в строю…

Карбуючи крок, йдуть солдати.

Тривожно-щасливо сльозинку свою

Втирала хустинкою мати.

Ще довго стояла, холодна, як лід.

Для неї плин часу спинився.

Дивилася мовчки, дивилася вслід.

І натовп людський теж дивився…

Слово вчителя

Володимир Якович — не байдужий не тільки у ставленні до людей. Ще один закуточок його душі — природа і все, що живе, цвіте, надіється, сподівається, має душу. А душу, на його погляд, має і комашка, і травинка. Допомогти тим, хто цього потребує — риса справжнього чоловіка.

Не пройти поряд чиєїсь біди, не залишитись байдужим — риса справжньої людини.

Декламування поезії учнями

ДЕРЕВЦЕ

Йшов я лісом, і мою увагу

Привернуло деревце одне.

Була осінь. Листя, як бумагу,

Вітер все несе, несе, несе…

А воно стояло ще зелене,

І ще дихало живим-живим теплом,

Ну це так подіяло на мене,

Зупинився, прихиливсь чолом.

А листочки, як маленькі діти,

Ніжно так припали до щоки,

Хороше мені так стало в світі,

Бо природа — це ж життя таки.

І не міг ще довго відірваться

Від могучого природнього тепла.

Можу вам по щирості признаться —

Це щаслива мить в житті була.

Попрощався і пішов у справах,

А йому сказав, що повернусь.

Ось і вечір… Почуваюсь жваво,

Я до деревця не йду, женусь.

Що я бачу? Серце зупинилось,

Деревце поламане лежить…

Хто? Навіщо? Та невже приснилось?

Та йому ще тільки жить та жить.

Це ж яку потрібно мати душу,

Щоб оце зробити таке зло?

Люди добрі! Я признатись мушу —

Краще б вас на світі не було!

Подивися на жучка, комашку,

Подивись на квіточку в саду, —

Це природа, це чарівна казка,

Навіть слів потрібних не знайду.

Бог на світі є і він все бачить,

В кого піднялась на це рука.

Він йому такого не пробачить.

Нелюдів таких ще є пока.

Слово вчителя

А музичні твори у його виконанні змушують забути про все буденне, піднестись у височінь, блаженнодіють. Вплив цих чарів я відчула на собі, коли вперше почула звучання його акордеона багато років назад у цій же школі, коли після закінчення вишу зовсім молоденькою вчителькою приїхала на методичне об'єднання. І потім, коли в цій же школі два роки назад відбулось засідання «Мистецької толоки», і Володимир Якович запитав, що мені, як, так би мовити, «господині цієї оселі» зіграти, то побажання було одне: ту мелодію, яку я вперше почула тут. Володимире Яковичу, виконайте, буль ласка, ще раз цей твір.

«Бессамемучіо» у виконанні Володимира Яковича.

Слово вчителя

Дозвольте, діти, та Ви, шановний госте, прочитати власний вірш як відгук про Вашу творчість.

МАЕСТРО

Наша душа — натягнута струна,

Коли ви поряд граєте, маестро.

Як несподівано, натхненно, як же чесно

Ляга на душу золота весна.

Зрина свідомість й завмира нестерпно,

А потім стрімко падає униз.

Ви граєте, маестро, ніжно й терпко,

Даруєте серцям злотавий блиск.

Ми поринаєм в Вашу дивотворчість,

В вагомість барв, акордів і палітр.

Ще порух рук, сердець натхненний трепет

І пригорщі троянд у ваших ніг!

Людмила Рудь

Слово вчителя

Щира та відкрита людина, своє ніжне та вразливе серце ховає за чарівну посмішку. Гумор — рятівне круг на хвилях життя. Інколи — сміятися, щоб не заплакати. Гумор і Володимир Якович — це настільки органічно, що їх неможливо уявити один без одного. І я думаю, що, за великим рахунком, Володимир Якович — щаслива людина, адже навколо нього завжди лунає сміх, не побачиш сердитих облич, він щирий, людяний, приязний.

Декламування поезій учнями

Проводжали в армію Петра…

А стоїть сусід — втирає сльози.

Ще недавно він кричав: «Ура!

Врешті-решт позбулися пронози!»

— Ти ж радів так, що на стіни ліз.

Що таке? Чому це такі зміни?

— Шкода мені стало аж до сліз

Наші збройні сили України!

***

Кум Василь і кум Данило

Вирішили влітку

На ставку (там риби — сила!)

Поставити сітку.

Вечір… Сонечко сідає…

Кінь пасеться… Хрума…

Рибка сонно завмирає…

У кущах два кума…

Човен поруч, що надули,

Два весла, як руки…

Півтори вже пляшки «вдули» —

Чекання у муках.

— Що, почнемо? — кум питає.

— Нехай ще стемніє.

А сам куму наливає —

Що-що, а це вміє!

… Вранці очі ледь відкрили…

В човні… Поруч весла…

Наче вилізли з могили…

Неначе воскресли!

Дивляться — сліди по полю

Від човна лишились…

Розкидана сітка вволю,

Жито похилилось…

Кум Василь кричить:

— Данило! О мій Боже правий!

Де ти сітку ставив, рило?!

— Де ти гріб — там ставив!

!!

Слово про колегу

(Іван Сухий, заслужений працівник культури України, член Національної спілки журналістів України)

Колега — це толерантне слово, делікатне. Маєм об'єм аури тієї справи, якою людина займається. І якщо ця аура має позитивну енергетику, до цієї людини тягнуться. Колега — це соратник, співробітник, співучасник, опонент, критик, суперник, помічник. І які б ми слова не підшукували, це людина, з якою пов'язане особисте життя, події.

Мені було 16, коли ми познайомились в музичному училищі м. Умані. Я жовторотий першокурсник, а він — другокурсник. Невеликого зросту, спортивно складений, пройшов службу в армійському оркестрі. Як він грав на баяні! Які складав варіації — ми заслуховувались! Весілля, вечорниці — це все він, Володя Гребенюк. Всі хотіли грати так, як Володя.

Разом брали участь в училищному оркестрі народних інструментів. Закінчив він училище лауреатом музичного конкурсу з червоним дипломом, навіть весілля не стало на заваді. З різницею у два роки прийшли працювати в Жашківську музичну школу, яку закінчили в різні часи. І так майже 25 років під керівництвом Володимира Яковича, завідуючого відділом народних інструментів школи.

Крім баяна, мав талант розказувати анекдоти, гуморески. Вмів влучно сказати, привітати, та ще й у віршованій формі. Його любили і поважали вчителі і учні. Паралельно працював у загальноосвітній школі. Почав писати дитячі пісеньки, які співали дорослі і малі. На всеукраїнському конкурсі «Учитель року-2001» отримав диплом у номінації «Музика». Потім зненацька розрахувався і пішов на пенсію.

Працює в районному Будинку культури. І ось майже 15 років зустрічаємось в одному кабінеті, разом акомпануємо народному хору Будинку культури. Лунають переспіви жіночого і чоловічого народних ансамблів, керівниками яких ми є. І тут, напевно, з приходом мудрості розвився талант поета, композитора, оранжувальпика, гумориста Володимира Яковича. Де Гребенюк, там сміх, там багато людей. Він став виступати як соліст-баяніст. І, як в юнацькі роки, я заслуховуюсь його грою на баяні. І ось на честь 15-річчя незалежності України Володимиру Гребенюку присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

1. Запитання учнів до автора

2. Слово вчителя

Зовні — звичайна, проста людина, але, діти, послухавши зараз Володимира Яковича, його твори, я впевнена, що ці враження залишаться з вами на все життя. Ми маємо знати, яких талановитих людей плекає Жашківська земля.

Мистецьке об'єднання «Творча толока», яке зібрало людей за покликом душі та серця. Хочеться назвати цих людей. Тарас Володимирович Крамаренко, Микола Мефодійович Бекало, Тетяна Василівна Альмужна, Валентина Василівна Мекеда, Олександр Йосипович Тютюнник Фросина Василівна Мороз, Олег Король та, безперечно, Володимир Якович Гребенюк.

Володимир Якович Гребенюк — легендарна особисть не лише для Жашківщини, а й у масштабах області та й усієї України.

Мелодія звучить, звучить,

Тонкий рум'янець обвиває.

Приємно в серці защемить,

А баян грає, грає…

Нехай творчість його розходиться по всій Україні чистим росянистим джерелом, теплими, сонячними іскорками крапель, напуваючи та очищаючи спраглі душі.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.