Усі уроки української літератури в 5 класі - Г. В. Дідик, К. Ю. Голобородько 2019

П. Г. Тичина «Не бував ти у наших краях», «Гаї шумлять»
Історичне минуле нашого народу

Всі публікації щодо:
Тичина Павло

Н. В. Іщук

Мета: ознайомити учнів з поезіями П. Г. Тичини, біографічними відомостями; розвивати навички виразного читання поетичних творів, естетичного смаку, абстрактного мислення, відтворювати в уяві аналогічні картини природи, спостережені в житті; виховувати любов до рідного краю, природи, поетичного слова.

Чом, чом, чом, земле моя,

так люба ти мені?..

К. Малицька

ХІД УРОКУ

За вікном ще лежить сніг, але лагідне проміння сонця, пробиваючись крізь хмари, нагадує, що «зустріч» зими і літа вже відбулася і не мине багато часу, як матінка-природа широко розчинить двері, впустивши у свої володіння весну, а потім і літо, які зігріють землю теплом, скроплять її росяними дощами, вдихнуть у неї силу і снагу. Весна принесе буйноцвіт і щедро розсипле його по звільненій від снігу землі… Літо наповнить повітря безліччю п’янких пахощів. І тоді… все навколо забуяє різнобарв’ям, багатоголоссям.

Опинившись на лоні природи, навряд чи хто з нас зможе відірвати погляд від луків, вигаптуваних чудернацькими квітковими візерунками, зеленіючих шат лісів, що вражають багатством відтінків… І лише тільки в лісі, ідучи стежиною, душа переповнюється якоюсь загадковістю, таємничістю. Мабуть, саме тут нам хочеться почути, про що розмовляють квіти, шепочуться дерева, співають лісові «артисти»?.. Ви думаєте, це неможливо? Помиляєтесь. Ось яку розмову вдалося підслухати Павлові Тичині під час лісової прогулянки. Можливо, таку картину йому вдалося побачити.

Прочитання поезії «Хор лісових дзвіночків» учителем. (Додаток 1).

Вас цікавить, як це йому вдалося? Відповідь проста: не можна любити свою Землю, дивлячись на неї байдужими очима. Щоб зрозуміти думку цієї людини, познайомимося з нею ближче, спробуємо разом із нею відчути душу природи, її сутність.

I. Оголошення теми і мети

Місце, що дало силу жити і творити для П. Тичини, — Чернігівщина, село Піски. Там, 27 січня 1892 р., в багатодітній родині він і народився. Дитяче спілкування з природою, враження від побаченого назавжди закарбувалися в пам’яті і допомогли зрозуміти її всією душею, всім серцем. А прищепили йому цю любов батьки — добрі й сердечні люди. Це від матері він навчився любити природу, рідну пісню. Змалку в Павла виявився тонкий музикальний слух, гарний голос. Перебуваючи в Чернігові, співав у монастирському хорі. Досконало грав на фортепіано, сопілці, кларнеті, писав музику. А ще він мав талант художника, особливо любив малювати пейзажі. Все, що оточувало його, оживало на папері — чи то за допомогою фарб і пензля, чи то барвами слова, чи намагалося сказати про себе музичними акордами. Але особливу силу має поетичне слово — дивне поєднання думки, почуття і фантазії.

1. Прочитання вчителем поезії «Гаї шумлять». (Додаток 2)

2. Бесіда після прочитання твору.

1) Яка картина постала перед вашими очима? (Усне малювання.)

2) У чому автор бачить незвичайну красу? Підтвердити думки цитатами з твору.

3) Які зорові і слухові деталі добирає поет? (Гаї шумлять, дзвін гуде, тихий шепіт трав, хмарки біжать, неба край — як золото… )

II. Робота в групах

1. Визначити художні особливості твору:

Перша група: порівняння (купаючи мене, мов ластівку… )

Друга група: епітети (шепіт трав голублячий… )

Третя група: метафори (думки пряде, мріє гай… )

✵ А якби вам довелося передати красу гаю, рідної природи, про яку говорив П. Тичина у вищезгаданій поезії, за допомогою фарб, то які гами кольорів переважали б на ваших малюнках? (Зелений, голубий, жовтий… )

✵ Як ви думаєте, що символізують такі кольори? (Життя, тепло, мрійливість, ніжність… )

Показ учнівських малюнків їх розгляд (захист) (Додаток 4)

2. Словникова мозаїка. Дібрати до поданих слів дієслова, вжиті в переносному значенні: хмарки, гаї, річечка.

3. Зробити партитуру тексту (визначення учнями довгих, коротких, середніх пауз, темпу, тону читання, логічних наголосів).

4. Колективне читання поезії учителем та учнями.

5. Читання поезії «ланцюжком» (по дві строфи).

6. Літературне завдання:

✵ Хто відгадає? На смужках паперу, які складені в сходинки, написані два рядки поезії П. Тичини.

✵ Прочитайте строфу із поезії «Гаї шумлять», у якій основне навантаження відведене кольору.

Гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи, мажорний настрій притаманні цьому твору.

Ця поезія надовго залишає слід в людській пам’яті.

Композитор Г. Майборода зумів наповнити душу кожного поетичного рядка музикою.

7. Словникова робота.

Мажор (франц.) — піднесено — бадьорий, радісний настрій.

8. Прослуховування пісні «Гаї шумлять» (сл. П. Тичини, муз. Г. Майбороди) у грамзаписі або у виконанні учнів.

Мабуть, не знайдеться людини, яка забула б ці слова, мелодію, у якої не виникло б бажання глибше пізнати світ образного слова П. Тичини. Звичайно, багато митців оспівували й оспівують красу рідного краю, його велич, але щоб зрівнятися з П. Тичиною, який поєднав у собі дар поета, музиканта і художника одночасно, не кожний наважиться. Тому, напевно, так високо була оцінена перша збірка поета «Сонячні кларнети», що побачила світ у 1918 році. Саме зараз доречно зачитати спогад українського поета М. П. Бажана про поезії з цього шедевру, які поєднали в собі музику Космосу і Землі, Небес і Людини як невід’ємної частинки Всесвіту. «Ніколи не забуду тієї безсонної ночі дев’ятнадцятого року, коли мій друг приніс мені книжку з рясними соняшниками на обкладинці. Ми з ним сиділи в лісі при багатті… І читали, і п’яніли, і кричали з радості, насолоджуючись красою українського слова, яке з такою не чуваною нами досі музичністю грало, співало, бриніло, гриміло, лилося зі сторінок незабутньої тієї книги».

Поета зачаровують звуки, рухи, гармонійно злагоджені й прекрасні. Простий звичний краєвид ніби оживає під пером митця. І це тому, що він володіє здатністю по-своєму бачити і відчувати світ, відкривати в ньому щось нове, ніким не бачене і не відчуване.

9. Прочитання. поезії «Не бував ти у наших краях!» (Додаток 3).

10. Бесіда з учнями.

1. Який основний лейтмотив твору? (Захоплення красою рідного краю.)

2. У якій формі побудований вірш? (Уявний діалог з тим, хто не бував в Україні.)

3. У чому вбачає красу рідного краю поет? Підтвердити думки рядками з твору. (Там же небо — блакитні простори… Там степи, там могили, як гори… )

4. Визначити художні особливості поезії (Порівняння: могили, як гори… епітети: блакитні простори… )

Поет розуміє, що лише справжній українець, який увібрав з молоком матері красу рідного слова, піт і сіль батьківської землі, мелодійність народної пісні, буде пишатися країною, на долю якої випало безліч випробувань, за волю і незалежність якої пролито стільки крові. А той, хто не бував в Україні, нехай собі уявить білі хати у вишневих садках, у яких щебечуть соловейки. Стільки соловейків щебече — і злічити, здається, не можна… Але, як каже народна мудрість: «Кожному мила своя сторона», «Де рідний край, там і рай». Тому хай вам не здасться дивним, що М. Лермонтов, О. Пушкін, В. Вітмен, В. Шекспір, Р. Бернс багато поетичних рядків присвятили красі свого краю. Кожен з них любив свою батьківщину, свою землю, шанував і поважав її, був її патріотом. Хочеться звернути вашу увагу на творчість шотландського поета Р. Бернса, який милується природою і співчуває всьому живому водночас: і квітці, що впала, зрізана косою, і польовій мишці, спокій якої стривожили ненароком… Але де б він не був, думки його в рідній стороні — Шотландії.

(Прочитання поезії учителем «Моє серце в верховині».) (Додаток 4)

І. П. Тичина, і Р. Бернс у своїх поезіях якнайповніше зуміли передати своє бачення, відчуття, розуміння навколишньої дійсності. І в більшості випадків — це звернення до образу природи, невід’ємною частиною якої є Сонце, Місяць, зорі, Земля, повітря, вода, рослини, люди… Але чомусь ми часто забуваємо про те, як ставимось до навколишнього середовища. Озирнімось довкола себе. Чи обов’язково, повертаючись з прогулянки, нести цілі оберемки квітів: конвалій, дзвоників… Буває, що не донісши додому, викидаємо їх, бо на сонці зірвані квіти швидко в’януть. Звичайно, кожному, хто був у лісі чи на луці, хочеться назбирати квітів. Тільки не треба рвати їх так багато. Дві-три гілочки черемхи чи бузку мають у вазі кращий вигляд, ніж десяток. Кілька ромашок більше привернуть увагу, ніж сніп їх. Зриваючи лісові квіти, ми нівечимо природу. Ліси займають 40 % суходолу і є легенями землі. Вони постачають кисень, пом’якшують коливання температури, захищаючи ґрунт від промерзання. Корисні властивості рослин вивчені ще недостатньо, але вже перші відомості про них знаходимо в працях давньогрецького філософа і вченого Аристотеля.

Рослини прикрашають наше життя. Нас чарують своєю красою блакитний пролісок і тендітна ромашка. Ми милуємося нивою золотої пшениці, полем квітуючого льону і… поетичним словом, в якому оспівується, возвеличується земна краса, згармонізовано звук і колір, музику і живопис, що постають у нашій уяві.

ІІІ. Домашнє завдання

1. Виразно читати поезії П. Г. Тичини «Гаї шумлять», «Не бував ти у наших краях!».

2. Скласти свій варіант віршованих рядків за даним початком «Не бував ти у наших краях… »

3. Малюнки на тему «Краса рідного краю».

Додаток 1

ХОР ЛІСОВИХ ДЗВІНОЧКІВ

(Уривок із поеми)

Ми дзвіночки,

Лісові дзвіночки,

Славим день. Ми співаєм,

Дзвоном зустрічаєм: День! День.

Любим сонце,

Небосхил і сонце. Світлу тінь,

Сни розкішні,

Все гаї затишні: Тінь! Тінь.

Линьте, хмари, Ой прилиньте, хмари, —

Ясний день. Окропіте,

Нас нашелестіте: День! День.

Хай по полю,

Золотому полю,

Ляже тінь. Хай схитнеться —

Жито усміхнеться: Тінь! Тінь.

Додаток 2

ГАЇ ШУМЛЯТь…

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй

так весело.

Я йду, іду —

Зворушений.

Когось все жду —

Співаючи.

Співаючи-кохаючи

Під тихий шепіт трав

голублячий.

Гей, дзвін гуде —

Іздалеку.

Думки пряде —

Над нивами.

Над нивами-приливами,

Купаючи мене,

мов ластівку.

Щось мріє гай —

Над річкою.

Ген неба край —

Як золото.

Мов золото — поколото,

Горить-тремтить ріка,

як музика.

1914

Додаток 3

НЕ БУВАВ ТИ У НАШИХ КРАЯХ!

Не бував ти у наших краях!

Там же небо — блакитні простори…

Там степи, там могили, як гори.

А веснянії ночі в гаях!..

Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,

Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,

Серце б’ється і б’ється в грудях…

Не бував ти у наших краях.

Не бував ти у наших краях,

Бо відтіль не таким би вернувся!

Чув про степ, що ген-ген простягнувся?-

Єсть там люди — й зросли у степах, —

Що не люблять, не вміють ридати.

Що не можуть без пісні і нивки зорати!

Тебе ж завжди я бачу в сльозах…

Не бував ти у наших краях.

Додаток 4

МОЄ СЕРЦЕ В ВЕРХОВИНІ

Моє серце в верховині і душа моя,

Моя душа в верховині соколом буя,

Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,

Моє серце в верховині, де б не був я сам.

Будь здорова, верховино, любий рідний край,

Честі й слави батьківщино, вольності розмай!

Хоч іду я на чужину, повернуся знов,

Моє серце в верховині і моя любов.

Прощавайте, сині гори, білії сніги,

Прощавайте, темні звори й світлії луги!

Прощавайте, пущі дикі й тіняві гаї,

Прощавайте, буйні ріки й бистрі ручаї!

Моє серце в верховині і душа моя,

Моя дума в верховині соколом буя,

Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,

Моє серце в верховині, де б не був я сам.

(Роберт Бернс) Переклад М. Лукаша







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.