Розробки уроків - Українська література 7 клас І семестр - 2012 рік

СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВІ ПІСНІ. ЖАНРОВО-ТЕМАТИЧНЕ РОЗМАЇТТЯ ПІСЕНЬ. ЧУМАЦЬКА ПІСНЯ „ОЙ У СТЕПУ КРИНИЧЕНЬКА“

Мета: продовжити знайомити школярів з різновидами народних пісень, їх особливостями і призначенням; проаналізувати чумацьку пісню „Ой у степу криниченька“; активізувати словник учнів; розвивати культуру зв'язного мовлення, естетичні смаки, пам'ять, увагу, спостережливість, вміння грамотно висловлювати власні думки, судження; формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати почуття любові, пошани, поваги до Батьківщини, рідної пісні, мови; прищеплювати інтерес до минулого нашого народу.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: бібліотечка з творами народних пісень, картина І. Айвазовського „Чумацька валка“; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Вступне слово вчителя

Пісня! Як багато вона важить у житті людини! У ній його минуле, сучасне і майбутнє. У ній найповніше виявилася душа народу. „Українська пісня! Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивим і ніжним, сильним і хоробрим? Який митець не був натхненний її багатющими мелодіями, безмежною широтою і красою її образів, чарівною силою, що викликає в душі людській найскладніші, найтонші, найглибші асоціації, почуття, що підносить її до вершин людської гідності, до людяності, до творчості“,— так чудово писав про це невмируще українське багатство О. Довженко. Українська народна лірика — це чудове втілення поетичного генія народу-трудівника, окраса його духовного життя, одне з найдорожчих національних надбань. Українська пісня ніколи не відривалася від життя. Воно завжди було її джерелом і об'єктом відображення. Народна пісенність як дзеркало життя і поглядів трудових мас відзначається винятковою вірністю, бо ж вона вивірена багатим досвідом поколінь, відшліфована протягом віків найталановитішими представниками народу, облагороджена чистим народним сумлінням. Саме в цьому — секрет її невмирущої поетичної краси і загальнонародного звучання.

Упродовж усієї історії трудового народу пісня постійно була виявом духовного життя, скарбницею художньої правди. Словами пісні можна було поскаржитись на свою гірку долю, бо пісня має чудову здатність тамувати душевні болі й окрилювати нестихаючі прагнення людини до щастя. За це народ зворушливо любить свою пісню, пишається нею перед усім світом, по-материнському береже її і збагачує все новими кольорами. Поетична скарбниця нашого народу справді невичерпна у своїй багатобарвній різноманітності. Тисячами дорогоцінних чудових перлин збагатила вона національну культуру. Серед них і найстаровинніші за своїм походженням обрядові пісні, й історичні пісні та думи, і глибокі змістом соціально-побутові пісні, і небаченої краси лірика кохання, і бадьорі та дотепні танкові пісні-мініатюри, й авторські твори, що влилися в потік народної поезії і побутують як народні. Народження людини пов'язане з піснею, перше кохання дівчини і юнака, щастя любові й гірка тривожна розлука — в пісні, думи батька і матері, що виглядають синів з походу, з далеких доріг війни — в пісні. Воїн, ідучи в похід, бере з собою три речі: зброю, хліб і пісню. Про що б не співалося, завжди відчуваєш велику силу почуттів — щастя чи горя, туги чи радості. Українська пісенність — дорогоцінне надбання поетичного генія народу, нев'януча окраса його духовної культури.

2. Популярність української пісні серед народів світу. (Історичний матеріал)

Про високий мистецький рівень української пісні, її глибоку поетичність і красу вперше заговорили не самі українці і не збирачі чи дослідники вітчизняного фольклору. Народ був далекий від того, щоб хвалитися багатством своєї мистецької діяльності... Народне мистецтво було рідним, природним, звичайним, ніхто й не задумувався над тим, яке місце посідає чарівна українська пісня у великому багатомовному світі. Тільки тоді, коли в Україні бували сусіди-гості, мандрівники, друзі чи недруги, які з подивом вслуховувалися у красу і поетичність пісенної мелодії, почало з'ясовуватись, що у ній сховані безцінні народні надбання. Запримітили їх наші сусіди і перші висловили свій щирий подив і захоплення. Найдавніші згадки іноземних авторів про пісню в Україні збереглися, здається, від XV століття. Посол Венеціанської республіки Амвросій Контаріні, їдучи 1473 року до персидського шаха через Україну, записав, що в Києві під час його прийому співали пісні.

Здавна українська пісня мала популярність у Польщі — і не тільки в народі, а й серед письменників, учених та навіть у палацах вельмож. Польські королі й воєводи тримали при собі українських співаків, бандуристів і музикантів. При дворі Ягайла і Ядвіги (XIV ст.), а потім Зигмунта І були українські співці-бандуристи. Кобзар Весоловський був почесним співцем при дворі Яна Собеського (XVII ст.). Уривки українських пісень зустрічаються як цитати у листах вельмож до короля.

Українські пісні посіли неабияке місце в польській літописній, історичній та художній літературі XVI-XVII століть. Українська пісня, за свідченням відомого польського вченого О. Брюкнера, користувалася в Польщі найбільшою славою. Вона приваблювала письменників як своїм глибоким змістом, так і досконалою мелодією; її наслідували, заради неї вивчали українську мову і писали цією мовою вірші, що сприяло посиленню процесу впливу української мови на польську. Із середини XVII століття українська пісня мала вже добру славу також у Франції. Чи не першим дав їй коротку характеристику відомий інженер Боплан, який довгий час перебував в Україні. Він описав українське весілля, а коли почув пісні, підкреслював, що „ця нація співає плачучи.“ У XVII столітті дійшли перші відомості про українську пісню й до Англії. Окремі мотиви з „Марусі Богуславки“ були використані в англійській драматургії. Від XVI століття збереглися найдавніші німецькі записи української пісенної та танцювальної музики. Німецькі дослідники чи не перші в Західній Європі почали перекладати українські пісні.

Українські пісні та думи здавна були відомі й у Росії, причому співали їх в оригіналі. За царювання Петра I та Єлизавети Петрівни в Петербурзівеликою пошаною користувалися кобзарі, спеціально відібрані співаки-виконавці українських пісень. Мелодії українських пісень, так високо оцінені музичною громадськістю багатьох народів, мали безпосередній вплив на творчість багатьох композиторів світу. Мотивами українських народних пісень скористалися німецькі композитори Й.-С. Бах і Й. Гайдн. Вплелись вони до творів В. А. Моцарта, К.-М. Вебера, Ф. Шуберта і особливо геніального Л. ван Бетховена. Виразно відчутні мелодії українських пісень в угорських композиторів Ф. Ліста, Б. Бартона, американського композитора Ш. Лефлера, що деякий час жив в Україні, чеського класика музики А. Дворжака, польських — Ф. Шопена, С. Матюшка та багатьох інших. Не говоримо тут про численних російських композиторів.

3. Висловлювання відомих людей про українські народні пісні

4. Загальна характеристика соціально-побутових пісень

Соціально-побутові пісні неоднорідні за основними жанровими ознаками (тематикою, функціями, способом поетичного викладу, формою), але їх єднає те, що всі вони відбивають настрої народу, викликані тими чи іншими явищами суспільного життя. Фольклористи визначають у цьому пісенному масиві залежно від провідних ідейно-тематичних мотивів цикли козацьких, кріпацьких, чумацьких, рекрутських та солдатських, бурлацьких, наймитських та заробітчанських пісень. Більшість пісень має особливу будову: вони поділяються на куплети, переважно з чотирьох рядків, об'єднаних римою. У кожної пісні є своя мелодія, яка повторюється в усіх куплетах. Пісні багаті змістом і довершені за формою. Цей шар української народної пісенності послужив джерелом творів Г. Сковороди, І. Котляревського, І. Нечуя-Левицького, П. Мирного та інших письменників. Вийшло чимало досліджень і збірників соціально-побутової лірики. Останні за часом: „Рекрутські та солдатські пісні“, „Наймитські та заробітчанські пісні“, „Чумацькі пісні“ (у серії „Українська народна творчість“ (70-80 рр.) та „Соціально-побутові пісні“ (1985).

5. Жанрово-тематичне розмаїття пісень. Їхнє ідейно-художнє багатство

5.1. Кріпацькі пісні.

Ці пісні вражають силою реалістичного зображення тяжкого підневільного життя селян, протесту проти приниження людської гідності і безправ'я у його буденних проявах: „Осавули з нагаями на панщину гонять“ не тільки молодих і здорових, але й старих та немічних і навіть малих дітей, а поскаржитися не можна, бо зараз „бере савула з козаками по сто палок бити“. Пісні були чи не єдиною розрадою і розвагою кріпака. У піснях кріпацького циклу можна простежити наростання бунтівничих настроїв кріпаків — від скарг і прокльонів, які, за словами великого Кобзаря, були наївною, невинною помстою („полож, пане, головою із твоєю роботою“), до усвідомлення того, що пани живуть працею кріпаків („а хто ж буде лани жати, як мене не стане?!“) до прямих закликів до боротьби. Надії колишніх кріпаків не справдилися, а пекуче бажання „озути пана в постоли“ витворило пісні, в яких народна уява малювала сатиричні картинки: „пішла наша бариня пшениченьку жати, а за нею паничі колосся збирати“.

5.2. Бурлацькі пісні.

Бурлаки — це селяни, які втікають від закріпачення, ставали на тимчасові заробітки. Вони терпіли поневіряння, голод і тяжку працю, зате належали собі; манила воля, але ніде безрідний бурлака її не знаходив: „Степ веселий, край далекий, та ніде прожити“. Образність бурлацьких пісень скупіша, ніж в родинно-побутовій ліриці, більше суворого реалізму, нарікань на соціальну несправедливість, але в ряді пісень простежується пісенний зв'язок з лірикою інших циклів, особливо з козацькими піснями. Настрій туги за рідним краєм, сім'єю, образ смерті на чужині передається за допомогою художніх засобів, широко використовуваних у народній ліриці: схилена вишнева гілка — дружина, що втратила надію на повернення бурлака; рання роса, що висихає на вітрі,— бурлацьке життя, що минає в горюванні; гадина, що в'ється біля серця; явір, коріння якого вода підмиває,— туга, що точить бурлака.

5.3. Наймитські та заробітчанські пісні.

Ці пісні близькі за тематикою до бурлацьких. В них теж ідеться про долю наймита, „що робить, аж піт очі заливає, а хазяїн його лає“. Бідняки, що домовлялися працювати на хазяїна певний строк, потрапляли в найтяжчу кабалу. „Ой матінко-зірко, як у строку гірко,— звертається до матері дівчина- наймичка,— ні їсти, ні пити, ні сісти спочити...“ У відчаї вона готова прийняти смерть: „ти, сира земелька, прийми отця й неньку й мене, молоденьку, щоб я не ходила, в наймах не служила, чужої роботи тяжко не робила. “ Наймита зневажають, називають „неробою“, його годують цвілими сухарями, гонять після тяжкої роботи на полі ще й носити воду, пасти волів. Але й це ще не найбільше горе буває, що хазяїн супроводжує наймита в солдати замість свого сина: „Ой у лузі та при березі зацвіла калина. Не за кого піду я в солдати — за хазяйського сина!“. Наймитські та заробітчанські пісні тематично пов'язані з кріпацькими, чумацькими й солдатськими піснями.

Великий цикл складають заробітчанські пісні про еміграцію селян Буковини, Галичини, Західного Поділля і Закарпаття наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття до Америки. Покинувши рідну домівку і клаптик землі, що не міг прогодувати сім'ю, емігранти не знаходили полегкості на чужині, яка „не одного господаря з торбами пустила“.

5.4. Рекрутські та солдатські пісні.

Ці пісні мають багато спільного з козацькими та чумацькими піснями: в них звучить туга за домівкою, за ріднею, нарікання на долю; один з провідних мотивів — прокляття панам, які насильно оддали в солдати, офіцерам, які знущалися з новобранців; зображені картини кривавих боїв, страждань і смерть поранених, які ненавидять тих, хто затівав війну. Велику групу складають пісні про рекрутський набір, як пише Г. Хоткевич, пісні „безпомічності, покірності всесильному режимові. І дивний незвичайний хаос утворили ці звуки, перемішавшися зі стогоном матерів, сумом батьків і риданням покинутих дівчат“. У піснях, створених на землях Західної України, що тривалий час була під владою цісарської Австро-Угорщини, також відбита трагедія рекрутів: незрозумілі порядки, чужа мова, чужа сторона, покарання, безконечна муштра, а попереду кров, яку проливатимуть жовніри заради чужої вигоди. Для них служба — то страшна мука, бо „наші руки нігде того не робили, но сіяли й орали, за плугом ходили“. Найтяжча доля випадала біднякам, „бо багацькі гроші мають, то ся викупляють“, а сироти мусять відбувати повний термін, тому солдатські й рекрутські пісні сповнені скорботою, жалем і часом підносяться до трагедійних вершин.

6. Трагічний пафос чумацьких пісень

6.1. Особливості чумацьких пісень.

Чумацький промисел на Україні відомий з ХV століття, а його розквіт припадає на ХVIII — початок ХІХ століття. Чумаки торгували переважно рибою та сіллю, яку привозили на волах з Дону і з берегів Чорного й Азовського морів. Довгий шлях, невлаштованість побуту, небезпека ворожих нападів, хвороба і смерть на чужині — основні мотиви чумацьких пісень. У них показані й причини, які змушували селян вдаватись до чумакування. Злидні — „ані солі одробинки, ані хліба окрушинки“ — гнали з дому, змушували шукати долі-„хвортуни“ в далекому краю. Поривала в дорогу й романтика походів, знайомство з невідомим краєм, перепочинок від тяжкої праці. Але нерідко надії не справджувались і повертався чумак з Дону додому тільки з батіжком в руках, „за плечима торбина, ще й латана свитина — дочумакувався!“ Серед лихих пригод — хвороб, каліцтва — пісні з осудом називають і пияцтво, яке призводило до гіркого фіналу: „не знать за що пропив вози, пропив ярма ще й занози, а сам ходиш по дорозі, проливавши гіркі сльози“. Чумацьким промислом займалися й козаки. Відомо, що запорожці супроводжували чумацьківалки, захищаючи їх від нападів татар, залишали чумаків у своїх поселеннях на зимівлю. Деякі мотиви чумацьких пісень перегукуються з козацькими; окремі образи, порівняння, метафори повторюються в козацьких, чумацьких, а далі й солдатських піснях. Чумацькі валки звичайно споряджалися напровесні; можливо, саме цим пояснюються аналогії або й тотожність заспівів веснянок і чумацьких пісень. Чумацькі пісні надихали поетів, композиторів, художників. Вірші Т. Шевченка „Ой, не п'ються пива-меди“, „Неначе степом чумаки“, „У неділю не гуляла“ навіяні образами чумацьких пісень. Їхній вплив відчувається в оповіданні С. Руданського „Чумак — український дивоспів“, у п'єсі І. Карпенка-Карого „Чумак“.

6.2. Огляд картини І. Айвазовського „Чумацька валка“.

6.3. Аналізування чумацької пісні „Ой у степу криниченька“.

6.3.1. Виразне читання твору.

6.3.2. Тема: відтворення картини сумного життя чумаків.

6.3.3. Ідея: висловлення співчуття чумакові, якого поховано „у зеленому байраці“.

6.3.4. Основна думка: непросте мандрівне життя чумаків так чи інакше впливає на стан їх здоров'я і врешті-решт призводить до смерті.

6.3.5. Обговорення змісту пісні за питаннями.

6.3.6. Художні особливості пісні.

V. Підсумок уроку

Скласти сенкан до образу чумака.

VI. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VII. Домашнє завдання

Дібрати матеріал про козацькі пісні, проаналізувати народні твори „Ой на горі та женці жнуть“, „Стоїть явір над водою“, „Гомін, гомін по діброві“.

Конецпольський і Сулима

Спільне

Різне

1.

1.

2.

2.