Плани-конспекти уроків - Українська література 8 клас - 2002

Література рідного краю. Поезії Ніни Супруненко

Всі публікації щодо:

Тема. Література рідного краю. Поезії Ніни Супруненко.

Мета: ознайомити учнів з творчістю харківської поетеси Ніни Супруненко;

розвивати в учнів інтерес до культури та літератури рідного краю, навики виразного читання;

виховувати в учнів любов до поезії.

Обладнання: збірки поезій Піни Супруненко, грамзапис пісні «Білі крила».

ХІД УРОКУ

I. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ

II. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Вступне слово вчителя.

Продовжуємо знайомство з творчістю харківських митців. Сьогодні поговоримо про творчість Ніни Супруненко.

Народилася поетеса на Полтавщині. Дитинство було дуже багате: батьки, старша сестра, двоє бабусь і двоє дідусів. Саме їм, своїм бабусям, присвятила Ніна Супруненко вірша «Бабусині рушники»:

На полотні життя буяло!

Бувало, й місяць вже бліднів,

А все мені здавалось мало

Тих квітів, колосків, птахів!

Після закінчення школи — навчання в Лохвицькому медичному училищі й робота операційною сестрою у четвертій міській лікарні. Потім одруження і переїзд до чоловіка в Харків, далі вступ на стаціонар до Харківського державного інституту культури на режисерське відділення. Після закінчення навчального закладу працювала в інтернаціональному відділі Палацу студентів. У 1990 році вийшла перша збірка поезій «Дарунок долі», яку поетеса присвятила батькові Антону Івановичу Микитенку. У 1992 році за цю книгу її прийняли в члени Спілки письменників України. Через рік вийшла збірка поезії російською мовою «Цветные сны». У 1996 році — збірка «У лабіринтах болю і розлук», потім «Звезда, упавшая вчера», «Ластівка надії».

Роздум про сенс життя, зв’язок поколінь, любов до рідного краю, глибина і складність кохання — такі основні мотиви поетичних збірок Ніни Супруненко. Її вірші йдуть від самого серця:

Народилося слово непросто, нелегко,

Я йому щирість серця свого віддала,

Щоб крилатим було і летіло далеко,

Щоб і музика в ньому, і пісня цвіла!

Як і кожен поет, Ніна Супруненко живе у своїх творах, які наповнені високим прагненням до добра, миру, щастя, любові.

Матеріал для вчителя

Поезії Ніни Супруненко [21].

Така буваю стомлена до краю,

Душею й тілом майже нежива,

Та пролісок розквітлий помічаю —

Й народжуються радісні слова,

Й кудись зникає втома безпросвітна,

А в душу сонце пильно загляда,

І кожна гілка радісна й привітна,

Немов себе до рани приклада.

***

Терплю страждання й прикрощі —

Терплю!

Пручаюся.

Невдачам не корюся,

Не скаржусь ні сестрі,

Ані матусі —

Терплю,

терплю,

терплю,

терплю,

терплю!

Коли ж терпінню наступа кінець,

Немає сили,

Щоб терпіти більше,

Народжує веселі

Світлі вірші

Мій найвірніший друг —

Мій олівець.

***

Десь ледве чутно заспіва сопілка,

Замре в годиннику секундна стрілка,

Впаде безшумно в став яскрава зірка,

Здригнеться уві сні колюча гілка,

Який цей світ беззахисно-ранимий!

Листки осінні… Відриваюсь з ними

Й лечу по світу — і німа, й незрима,

А там і тут — багаття в шлейфах диму…

Життя — закономірність? Збіг обставин?

Скриплять тривожно серед ночі ставні.

Що зроблені давно ще майстром справно

З дерев, які росли над цим же ставом…

Вони й тоді тривожно так рипіли,

Немов у серце заганяли стріли!

!!

А листя де? За вітром полетіло?

Землею стало? А чи димом білим?

Життя і часу невгамовна плинність:

Народження — нестримний розквіт — тлінність…

У чому сенс життя? Його безцінність?

Що — випадковість? Що — закономірність?..

***

Цей погляд все ночами сниться!

Він переслідує мене!

Як блискавка,

Як громовиця,

Він пропіка мене вогнем!

І звідки він, що так раптово,

Ввірвався в спокій днів моїх,

Заволодів пером і словом

І на папір слухняно ліг?!

І хто він?

Що несе з собою?

Він — переповнена ріка?

Чи, може, лиш ставок

З водою,

Що висиха і витіка?

Не знаю я…

А погляд знову

Мене то там, то тут стріча.

Вривається в мої розмови

І застига в моїх очах!

Чи кара це, чи нагорода?

Бреду по місту навмання..

Повз нього йду занадто гордо.

Та він мене наздоганя!

ДОМОВИК

Поселився в мене домовик

По обіді, в п’ятницю звичайну,

На полиці, де пузатий чайник

Висунув обпечений язик.

Глечик гордо в стелю задививсь,

Писанки здивовано мовчали.

Начебто ніяк не помічали

Гостя, що неждано появивсь.

Волохатий, очі-камінці,

Вії-стріли, вже руді від часу…

Він мені сподобався відразу —

Тихо добрий в злому світі цім!

Хай живе отут, перед вікном,

Тут йому не буде, певно, гірше.

Я йому свого нового вірша

Прочитаю тихо перед сном.

Хай у нього не болить душа

Як моя колись переболіла!

Я чаклунка, хоч говорять, біла:

Не беру ні з кого ні гроша!

І йому за так наворожу

Довгих добрих днів в моєму домі.

На полицю постелю соломи —

Й недовіри зітремо межу!

Він мені повірить, як собі,

Чемно і терпляче все дослуха,

Пошкребе себе за правим вухом —

І не буде більше у журбі!

В соняшниках штора — зашумить

І ревниво китицями блимне!

Я ж домовику почну нестримно

Говорить, про що мені болить…

А тоді розчинимо вікно

В сад весняний зоряно-пахучий…

Я тебе згадаю неминуче,

Посміхнуся, засумую знов.

Поруч волохатий домовик

Про своє, домовикове, дума,

Буде менше в нього туги й суму —

Значить, домовик до дому звик!

Зорі сяють — боляче очам

(Я таки ворожка спраЬді вміла!)….

Чаклувать тебе лиш не схотіла:

Жду, коли до мене прийдеш сам.

***

Яке ласкаве сонце пестить тіло!

Яке каміння тепле, мовчазне!

І ти — такий задумливий, несмілий —

Боїшся й поглядом торкнуть мене…

Кричать веселі чайки над водою —

Такий незвичний, безтурботний час…

В усьому світі тільки ми з тобою —

Світ від усіх оберігає нас!

ПРЕСВЯТИЙ ЧЕТВЕР

Про все на світі згадую тепер:

Яка вода була в твоїх долонях,

Яке вродливе сонце, наче сонях,

Світило в той, наш пресвятий четвер!

Це ж скільки тижнів відгуло з тих пір?

А скільки їх пройшло, відшелестіло,

Відплакалось, відснилось, відболіло.

Сповзло, мов снігові лавини, з гір?!

А в кожнім тижні був і свій четвер —

Буденний, непомічений і нами,

Той — із риданнями, а той — з піснями,

А про який і спогад вже помер…

На жаль, нема й не буде вороття

Нічому — ні прекрасному, ні злому!.

І душить душі безпросвітна втома,

І давить скроні душне каяття!

Як ми тепер з тобою берегли б

Не те, що лиш четвер — хвилину кожну!

Але зробить нічого вже не можна,

Бо прірва виростає вшир і вглиб.

У неї падають щасливі дні

І розбиваються об нашу безнадію,

Хоча мале озеречко надії

Не пересохло у душі на дні.

Що не четвер — немов свята вода

Наповнює його, лікує рани!

А може, й справді горювати рано,

А може, ще й відступиться біда?..

І стане все по-іншому тепер:

Пережили з тобою так багато,

Що й понеділки будем цінувати!

О повернися, пресвятий четвер!

!!

2. Виразне читання поезій Ніни Супруненко.

Чим саме припали ці вірші до душі?

3. Заключне слово вчителя.

Плідне співпрацювала Ніна Антонівна з композитором Валерієм Масленниковим над створенням пісень. Більше сорока віршів з книжки «Цветные сны» стали піснями. На всеукраїнському телеконкурса «Фані-лото «Надія» її пісня «Білі крила» у виконанні Катрусі Кондратенко зайняла перше місце.

4. Прослухати в грамзаписі пісню «Білі крила».

III. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Читати поезії харківських поетів.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.