Українська література 8 клас - Плани-конспекти - В. В. Паращич 2010
Додаток ІV до уроку № 51
З української прози
Всі публікації щодо:
Назарук Осип
Роксоляна — се історична постать
Жила вона на переломі Середньовіччя й Нових Часів, коли люде білої раси відкрили Новий Світ, бусолю, друк, класичні книги й себе як індивідуальність, коли «рушили з основ землю й задержали сонце». В тім великім часі виступає на історичній арені Європи багато славних і діяльних жінок. Український нарід переживав тоді якраз найглибший упадок. Державність його зруйнована була так основно, що затратилися навіть спогади про неї в пам’яті українського народу. Він був тоді майже тільки безпросвітно темною масою, яка в тяжкій неволі коротала свій вік і не мала змоги видати з себе навіть славних мужів, не то славних жінок. Але немов на знак, які великі спосібності криються в народі нашої землі, видвигнула з нього Божа воля якраз в тім часі одну жінку як найбільшу жіночу постать світової історії тої епохи. Тою жінкою була Анастазія Лісовська, дочка нашого священика. Про сю наймогутнішу з тодішніх жінок, про радісну й веселу, повну енергії Настуню Лісов- ську, знану в історії під іменем Роксоляни, й написана ся повість.
Нехай же ся перша спроба — вжитися в ті часи — заохотить письменників будучих поколінь української нації краще і лучше представити ту епоху й найвеличнішу постать її, яка століттями звертатиме увагу на себе. Бо, ставши своєю красою жінкою султана, виключно своїм блискучим умом і волею стала вона необмеженою панею двора і великої держави. Була безоглядна, як її час. Але серце мала добре і скарбів свого мужа часто уживала на зменшення людського терпіння. Була благородна, скромна і велика, мимо своїх гріхів, котрі тяжко спокутувала сама і її потомство.
Туї треба ще підчеркнути, що між різними реляціями про походження Роксоляни не конче мусить бути суперечність. Наприклад, коли Гославський пише, що Роксоляна родом з Чемеровець, а турки казали польському послові Твардовському, що вона походила з Рогатина,— то правдою може бути одно і друге. Бо уродитися вона могла в Чемерівцях, а виростала в Рогатині, куди перенісся батько. Родина ж її могла походити зі Стрийщини (Самбірщини), як твердять інші. На всякий випадок, походила вона з української землі, й, може, колись устій- нять точно, з котрої саме місцевості. При тім хибно було б уважати польськими або московськими студії таких письменників, котрі походили з України, а писали по-польськи чи по-російськи. Такі праці, очевидно, належать до українського письменства, все одно в якій мові вони писані. Бо територія (земля) рішає в першій мірі про приналежність людини, а тим самим і про її духа та творчість. Про се у культурних народів нема вже ніякого сумніву, і, наприклад, американцям і на думку не прийде уважати не-американцем людину, котра уродилася на американській землі, хоч би ту людину навіть зараз по уродженню вивезли, наприклад, до Польщі й вона була там довгі літа. Так само дивиться на всіх уроженців своєї землі кождий культурний нарід. Мова — се річ, яку можна основно забути й основно навчитися. Тому мова зовсім не рішає про те, хто куди належить. Так само не рішає т. зв. кров, бо нема найменшої контролі, чия кров українська, а чия неукраїнська. Головна річ — се територія, земля, котра згодом асимілює навіть дійсного чужинця до більшості населення даної землі, коли та більшість проявить у собі потрібний порядок і культуру. А коли не проявить того, то згодом засимілюють на її власній землі. І тоді вся творчість її дітей буде зарахована без апеляції до творчості інших літератур і культур, як підрядна частинка їх, хоч би у творчості тої незорганізованої людності були не знати гарні іскри й огні та й індивідуальності такої величі, яку проявила Роксоляна. Живемо в часі переломовім, коли важиться, власне, наша доля. Коли потрафимо при помочі твердої моралі, ясної ідеї й дисципліни приготовитися до здобуття своєї держави, будемо колись становити окрему силу. А як пустим вереском і руїнницвом зруйнуємо в народі всяку пошану до свого авторитету,— тоді і вся наша творчість, і всі пам’ятки по ній увійдуть у склад чужих культур і чужих пам’яток тих народів, котрі перевищать нас пошаною до своїх
Авторитетів і тому загорнуть настало нашу землю. Се сталося вже з не одним народом і з не одною землею.
(О. Назарук. «З приміток і пояснень до повісті «Роксоляна»)