Українська література 8 клас - Плани-конспекти - В. В. Паращич 2010

Додаток до уроків № 65 — 66
Український гумор і сатира

Остап Вишня.

Гумореска «Якби моя бабуся встали»

(Сидить бабуся, дере пір'я, хлопець напівлежить, співає «Очеретом качки гнала», бабуся підхоплює, співає.)

Бабуся. Ідеш уже, синку, скоро?

Хлопець. Іду, бабусю!

Бабуся. Знову до Києва?

Хлопець. До Києва, бабусю!

Бабуся (зітхає). А я ж у Києві і не була. І святої Лаври не бачила. Все своє життя збиралася, збиралася, та так і не зібралася. Спочатку — діти, а потім — онуки.

Хлопець. Та чого ж, бабусю: давайте поїдемо вдвох. Поїздом швиденько. За півтора дні й там. А я там собі й знайомих познав: буде де й переднювати й переночувати. Поїдемо, бабусю! Я тата й маму впрошу — вони пустять. От добре! І мені буде веселіше. Та й Київ побачите, і Дніпро, і Лавру. Все, все я вам, бабусю, покажу, і все розкажу.

Бабуся. А назад як же без тебе?

Хлопець. Тай назад так. Посаджу вас на поїзд, попрохаю кондуктора, щоб попередив, на якій станції вам висідати. А перед тим вдаримо додому телеграму, тато виїдуть на станцію і заберуть вас. І вже, поїдемо!

Бабуся. Та боязко якось.

Хлопець. Ну, бабусю, бабусечку!

Бабуся. Ну добре вже, добре!

{Виходять. Вдалині видно паровоз, чути гудок. Входять хлопець у картузі, з чемоданчиком, бабуся з кошиком. При свистові бабуся присідає, затуляє очі, плаче.)

Бабуся. Не поїду!

Хлопець. Та чого ж не поїдете! Та нічого страшного нема, то він свистить, щоб на путі не стояли, щоб ні на кого не наїхати.

Бабуся. Та щоб ото я лізла на оте чорне та їхала! Та ніколи в світі! За що ж я там держатимусь? Біжи, хай батько вертається та забере мене додому!

Хлопець. Тадежя наздожену тата, вже вони за цей час верст десять од’їхали.

Бабуся. Не полізу я на те чорне, що ото шипить і свистить!

Хлопець. Та ні, бабусю, не треба вам туди лізти, не там люди їздять, а у вагонах. От зараз подадуть вагони, сядемо й поїдемо.

Бабуся. Не сяду, бо впаду.

Хлопець. От побачите, сидітимете, як у хаті на лаві. Ну ходім- те, сідати вже пора.

Бабуся. Не полізу {плаче). Пусти мене, хай уже я вмру вдома.

Хлопець. Та не сраміться, бабуся. Он на нас усі дивляться.

Бабуся (глянула докірливо, з плачем). Зав’яжи ж мені хоч очі, щоб не бачила я, куди лізу.

{Виходять, бабуся примовляє, затулившись рукавом: «Ой лишенько, Спаси царице небесна».)

Хлопець. Тепер, коли я бачу, як жінка-машиніст упевнено й рішуче веде величезні залізничні состави, мені хочеться підійти до неї і спитати:

— Тьотю, чи вам не страшно, як ото паровик та здорово закричить? А чи не зав’язуєте ви собі хусткою очі, як на свого паровика вилазите? А моя бабуся зав’язували.

А десь у піднебессі, далеко-далеко, аж десь-десь, аж он там, поза хмарами, реве на яструбкові мотор. А в яструбкові сидить — може, білява, може, русява, може, чорнява — дівчинка й мертво петляє,

усміхаючись, і була вона грозою для розбишак, фашистських загарбників, ота білявенька, чи, може чорнява, а то й русява дівчинка.

І хочеться в неї спитати:

— Дівчинко! Чи не паморочиться в тебе голова, коли з отакенної вишини на землю поглянеш? У моєї бабусі паморочилася, як вони колись на другий ярус театру потрапили.

Та й думається мені:

А може б, і моя покійна бабуся тепер мертві петлі робили, якби вони за нашого чудесного часу жили. Онуки чи правнуки, бачите ж, як роблять.

Очеретом качки гнала

А.

Очеретом качки гнала

Спіткнулася та й упала.

За те мене мати била,

Щоб я хлопців не любила.

Якби ж мати та не била,

Я б Степаночка любила.

Тільки Грицька та Степана,

Бо личенько як у пана.

Ой Степане, Степане,

В тебе личко рум’яне!

Б.

Очеретом качки гнала

Заплуталася та й упала,

За те мене мати била,

Щоб я хлопців не любила,

А я хлопців не любила,

Тільки Грицька та Кирила,

І Микиту і Данила,

А іншим лік загубила.

Опанаса і Уласа,

Бо танцюють у два баса.

За Трохима під кінець

Побив мене панотець.

Остап Вишня

Відкриття охоти

Перший мисливець. Одного разу мій знаменитий гордой став на стойку в густій ліщині на вальдшнепа, та так став, що ніякими свистками, ніякими гудками його не можна було зрушити з тої стойки, довелося його залишити в лісі, бо настала вже ніч, а обставини змусили мене на другий день ранком виїхати з того міста. Повернувся я, Петре Івановичу, аж через рік, згадав про пса, пішов у ліс, розшукав ті кущі. Дивлюся, стоїть кістяк мого гордона, і стоїть з піднятою правою лапою! От був собака! Мертва стойка! Такого собаки я не бачив! Даси, бувало, в зуби йому записку й гроші: «Джек! Миттю пляшку вина!». За півгодини вже летить з вином. Тільки не можна було більше грошей давать: решту обов’язково проп’є!

Другий мисливець. Ая більше люблю полювати на звіра, а птиця це так тільки, за традицією! Я ж гончатник. І є в мене собака Флейта, як вона ганяє! По два місяці вовка ганяла. А спочатку боялась, перший раз як наткнулась на вовка, вискочила на просіку бліда-бліда, як стінка. Чотирнадцять вовків колись за нами з Флейтою гнались!

Перший мисливець. Ну, Петре Івановичу! Невже таки чотирнадцять?

Другий мисливець. Факт! Спитайте Флейту! І обидва сірі!

Перший мисливець. А ще хочу розповісти вам про короткозорого старенького бухгалтера, пристрасного мисливця, жертву фантастичних вигадок усієї компанії, з якою він завжди полював. Я скажу про зайця, який після бухгалтерового пострілу з страшним криком «н-н-няв» вискочив аж на вершечок телеграфного стовпа, а переляканий бухгалтер кинув рушницю і, приказуючи «да воскреснет бог», біг три кілометри додому...

Другий мисливець. А то, бачте, я сам натягнув на кота заячу шкуру й посадив біля телеграфного стовпа, на дорозі, де мав іти той бідолаха-бухгалтер.

Перший мисливець. Тайце ще не все! Одного разу ми прикололи шпилькою до вбитого зайця папірця з написом: «За що ви мене вбили?» та того зайця й посадили під кущем і спрямували на нього короткозорого бухгалтера.— Він — бах! Заєць — беркиць! Підбігає, а там такий на записці заячий докір! Що сміху було!

Другий мисливець. А чули ви цю історію про старенького дідуся, як він колись, бувши молодим, не мав рушниці, а завжди додому з качками приходив. Отам на плесі завжди качки є! Він на острівець перепливе та в очереті й заховається. Знає-бо, що обов’язково хтось із мисливців туди прийде сидячих бити. Баче він — підкрадається, підкрадається... Бах! А він в очереті як закричить «Рятуйте!». Ну, мисливець зразу драла, бо, думає, убив когось чи поранив! А дід тоді роздягається, качечки позбирає і додому.

Перший мисливець. Фіть-фіть-фіть! Бах! Бах! Бах! Полювання відкрито.

Остап Вишня

Паралелепіпед

(Зустрілися два приятелі, Олег Трійченко та Ігор П’ятьорський, і почалася розмова).

Ігор. Ну, як діла з іспитами? Ось-ось уже!

Олег. «На большой».

Ігор. Готовий?

Олег. Як з пушки! Ти знаєш — уже два тижні я ворожу, попадеться мені з геометрії перший білет, кручу палець круг пальця і щоразу пальцем у палець попадаю. Перший номер — і п’ять. А в тебе як?

Ігор. Працюю. Хоч у мене з геометрії п’ять, проте все повторюю, щоб як слід бути готовим.

Олег. Пхе! Повторюю... А я та мало не щодня в Пущі-Водиці. Ох, і красота!

Ігор. Та я знаю, що красота, та хай уже після іспитів.

Олег. Чудно! Іспити в нас «на ять» будуть.

(Іспит з геометрії. Олег Трійченко покрутив пальцем круг пальця, розвів широко руками, знову звів руки і вдарив палець об палець.) Олег. Єсть! Складу!

(Упевнено підійшов до столу, хоробро бере білет, глянув і зблід.) Олег. Паралелепіпед (тихо). Що воно таке?

Учителька. Ну, Трійченко, який у тебе білет?

Олег. Двадцять третій, Олена Василівно.

Учителька. Що там у двадцять третім?

Олег. Ралелопопопід.

Учителька. Як-як? Що ти сказав?

Олег. Паралелеопі-пі...

Учителька. Ну-ну?...

Олег. Пі...пі...пі... Пі...пі...пі...

(Учителька розгнівано похитала головою.)

Учителька. Не «пікай» ти краще, мов те курча! Іди собі, не страмись і не страми мене. Восени складатимеш, а літо попрацюй як слід. (Хтось збоку: «Пі...пі...пі... Агов, паралелепіпед!»)

Ігор. Привіт, Олегу! Уявляєш я все літо у Пущі-Водиці в ставу купався та рибу вудив, а що робив ти влітку?

Олег. А я (зітхає) — геометрію вчив.

Остап Вишня

Ведмідь

(Відпочивають на узліссі два приятелі-мисливця, один запитує другого.)

Перший мисливець. Нещодавно мій знайомий розповів мені дуже інтересний спосіб вполювати ведмедя. На мою думку, вартий всілякої уваги, тим паче, що він зовсім безпечний, і мисливець тут своїм життям не ризикує.

Другий мисливець. Це як?

Перший мисливець. А ось так. Виявляється, що дорослі ведмеді дуже пристрасні математики. Давай знайдемо місце, де ведмідь полює чи просто годується, бери аркуш і пиши великими літерами таку формулу: 2x2=5 (бере аркуш і пензель, пише).

Другий мисливець. Що потім?

Перший мисливець. Прибиваєте цю формулу до ясенька чи дуба, де ведмідь подорожує. Прибивати треба не дуже високо та й не дуже низько, щоб ведмідь ту математичну формулу побачив (прибивають аркуш).

Другий мисливець. Зараз я побіжу додому, запряжу коня в гарбу й приїду до цього математичного місця.

(Мисливці заховалися і спостерігають. Ось повільно іде ведмідь. Іде і бачить аркуш з формулою. Він то ступне назад, вдивляється у числа, підходить ближче, протирає лапою очі, знову дивиться. Хапається лапами за голову, й починає нею крутити. Крутить, крутить, а потім падає і вже не підводиться. Із засідки виходять мисливці, хапають за лапи ведмедя і кладуть його на віз.)

Перший мисливець. Отаке воно полювання на ведмедя!

Другий мисливець. Спробуйте, товарищі охотники!

П. Глазовий

Чому букви різні

Зі стіни гласить об’ява,

Що концерт сьогодні.

Нижче названі артисти

Рядові й народні.

— Чому, татку,— спитав хлопчик,

Букви на афіші

Одні крупні, другі менші,

Треті — ще дрібніші?

— Коли крупні,— мовив батько,—

То артист народний,

А дрібненькі — то, напевно,

Не на все пригодний.

Бач, написано дрібними,

Що музика Баха.

Мабуть, Бах отой між ними —

Найбільший невдаха.

П. Глазовий

Увертюра

Сидять двоє у театрі —

Не десь, а в партері,

Вона і він. Надулися,

Неначе тетері.

Бурчить вона: —

Що за люди,

Оті диригенти?

Могли б раніш настроїти

Свої інструменти.

Цей триндикне, той цигикне,

Третій дме у дудку...

Затяг мене на оперу,

Ну тебе у будку!

Попереду літня жінка

Насупила брови.

— Тихо,— шепче.— Увертюра.

Припиніть розмови.

Та, що ззаду, огризнулась:

— Теж мені культура...

Це ще треба подумати,

Хто з нас увертюра!

П. Глазовий

Фонтанчик

Ох, який же був фонтанчик

У міському сквері!

Описати той фонтанчик

Важко на папері.

Даруючи горожанам

Свіжу прохолоду,

Рівнесенько, прямесенько

Підносив він воду.

Прийшов слюсар серед літа

Та й піддав напору.

І підскочив той фонтанчик

Височенько вгору.

Та змінився не на краще,

Як піднявся вище:

Косо, криво, вправо, вліво

Бризкає, аж свище.

Трапляються часом люди,

На фонтанчик схожі.

Доки вони рівні з вами,

Доти і хороші.

А піднімуться угору

На один лиш пальчик,

Починають в очі чвиркать,

Як отой фонтанчик.

П. Глазовий

Трактат про ягнят

Читав «Кобзар» Демид Клепало,

В дугу зігнувшись над столом:

— «Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом»...—

І захопила кандидата

Оця шевченківська цитата.

Надумав вивчить кандидат,

Як саме пас Тарас ягнят:

Чи не пускав він їх у шкоду

І чи ганяв їх пити воду.

Демид обнюхав сотні книг,

П’ятсот цитат із них настриг

І склав товстенного трактата

«Як саме пас Тарас ягнята».

Проте користі більш-таки

Було б з Демида-кандидата,

Щоб кинув він писать книжки

І за селом десь пас ягнята.

П. Глазовий

Як Кузьму провчила жінка його мила

Повернувсь Кузьма з роботи,

Освіжився в ванні,

Одягнув нову піжаму

Та й ліг на дивані.

Лежить собі, спочиває,

Читає газети.

А дружина варить, смажить,

Готує котлети.

Пообідав Кузьма смачно,

Закурив «Казбека».

— Ну, чого ти,— пита жінку,—

Така недалека?

Тільки в тебе і балачки

Про суп та олію

І ні слова про театри,

Про драматургію.

А є жінки... Збоку глянеш —

Ходить, як Аїда.

Драматургів усіх знає

Аж до Евріпіда.

Так і сипле: Тіто Гобі,

Карузо, Фелліні,

Есамбаєв, Магомаєв,

Кобзон, Паганіні...

А ти яка? Ти ж не тямиш

В цьому ні бельмеса.

Ти ж не можеш відрізнити

Брамса від Бернеса.

Давно тебе не бачив я

У модному платті.

Тиняєшся у тапочках,

В дешевім халаті.

Ти забула, що є в світі

Жіночі принади —

Перманенти, манікюри,

Духи та помади.

Я хотів би бути мужем

Культурної дами.

А ти чавиш помідори,

Бряжчиш друшляками...

Ось назавтра йде з роботи

Наш Кузьма додому.

Зустрічає його жінка

В платті голубому.

Плаття модне, вузесеньке,

Облягає форми.

Ще й коліна не прикриті —

Такі тепер норми.

Посадила Кузьму в крісло,

Сіла проти нього.

Як французька кінозірка,

Виставила ноги.

У Кузьми від здивування

Потилиця змокла.

А дружина запитує:

— Ти читав Софокла?

Може, тобі до вподоби

П’єси Евріпіда?

— Відчепись ти! — Кузьма злиться.

Подавай обідать!

Нащо мені Евріпіди?

Нащо їхні п’єси?

— А ти ж казав, що у мене

Дрібні інтереси,

Що немає шику-блиску,

Манери негарні.

Через це я й просиділа

Півдня в перукарні.

Не було у мене часу

Возиться з обідом,

Так я тобі й замінила

Обід Евріпідом!

П. Глазовий

Розлучення

Алла Репана заяву

Принесла до суду:

— Розлучайте з чоловіком.

Більш терпіть не буду.

Секретарка попросила,

Заводячи справу:

Ім’я свого чоловіка

Впишіть у заяву.

Ім’я мого чоловіка? —

Здивувалась Алла.—

Ми ж недавно поженились.

Я ще й не спитала.

П. Глазовий

На суді

— Живете ви з чоловіком

Ось уже десятий рік.

То чого ж вам розлучатись?

— Бо дурний мій чоловік.

— А тоді, коли йшли заміж,

Знали ви про це тоді?

— Ні, не знала,— каже жінка,

В очі дивлячись судді.

Чоловік схопився з місця,

Усього його трясе:

— Та не слухайте ви, люди!

Хай не бреше! Знала все...

П. Глазовий

Слухняна доня

Днями цілими в люстерко

Заглядає діва,

То підмаже себе справа,

То поправить зліва.

— Фарбуватись,— каже батько,—

Ти одне лиш тямиш...

Та сидиш на шиї в мене.

Краще б вийшла заміж.

І пішла на користь доні

Батькова наука:

Він тепер дочку годує,

Зятя і онука.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.