Уроки з української літератури 9 клас

Усна народна творчість. Процес виникнення фольклору. Багатство і розмаїття українського фольклору (повторення і узагальнення вивченого). Види родинно-побутових пісень. Родинно-побутові пісні “Місяць на небі, зіроньки сяють“, “Цвіте терен, цвіте терен“.

Мета: розкрити роль фольклору в житті українського народу, повторити та узагальнити вивчене про багатство і розмаїття української народної творчості, навчити учнів розрізняти види родинно-побутових пісень, аналізувати їхні тексти, виховувати усвідомлення значення давньої культурної спадщини свого народу.

Обладнання: збірки усної народної творчості, портрети українських фольклористів, фонозаписи, таблиці, роздатковий матеріал.

Міжпредметні зв'язки: фольклор слов'янських народів.

Народна творчість — це той ґрунт, на якому виростають і література, і театр, і музика, і образотворче мистецтво — і без якого вони засохли б.

М. Рильський

Це народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини, історія, яка розкриває все життя народу.

М. Гоголь

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань.

1. Фронтальне опитування:

. Що таке художня література?

. Яке місце займає література в житті нації?

. Коли і на основі чого виникла українська література? Як вона розвивалася?

. Які ознаки художнього твору?

. Назвіть твори з вивчених у попередніх класах, котрі вам найбільше запам'яталися. Чим саме вони привернули вашу увагу?

. Поясніть, у чому відмінність усної словесності від книжної літератури.

2. “Квітка знань“.

Учні отримують картки -“пелюстки“, на яких написані визначення, що стосуються фольклору чи літератури або обох цих видів словесного мистецтва. Вони повинні скласти із цих “пелюсток“ дві “квітки“: одну — з буквою “Л“ у центрі (література), другу — з буквою “Ф“ (фольклор).

(Матеріал для вчителя.

а) творчість колективна;

б) філософська лірика;

в) прізвище автора твору відоме;

г) передається в письмовій формі;

ґ) історичні пісні;

д) прислів'я та приказки;

е) усна народна творчість;

є) літописи;

ж) зображає життя за допомогою словесних художніх образів;

з) поділяється на три роди: епос, лірика, драма.

Правильні відповіді:



3. Евристична бесіда:

. У чому, на вашу думку, виявляються зв'язки літератури і фольклору?

. Який із цих двох видів словесного мистецтва є давнішим? Аргументуйте своє твердження.

. Як і чому виник фольклор?

. Чи знаєте ви, хто вперше запровадив цей термін?

. Назвіть характерні особливості усної народної творчості. Як ви вважаєте, чи зазнали вони змін у наш час? Якщо так, то яких саме?

(Матеріал для вчителя.

Усна народна творчість, або фольклор (“фольклор“ від англійського folklore — народна мудрість; творчість) — складова художньої культури народу, його неписана словесність. Вивченням її займається спеціальна філологічна дисципліна — фольклористика. Водночас за своїм змістом і характером поширення та функціонування усна народна творчість тісно пов'язана з різними ділянками побуту, є складовою народної традиційно-побутової культури, а отже, належить і до предметної сфери етнографії.

Уснопоетичне художнє слово супроводжувало людину з її першопочатків, з часів виникнення мови. Воно ввійшло в життя і побут як один із засобів задоволення притаманної людині потреби у прекрасному і як органічний компонент її вірувань та світоглядних уявлень. За своїм походженням воно таке ж давнє, як і примітивні наскельні малюнки первісної людини чи предмети побуту з різноманітними орнаментальними прикрасами.

Регулярні записи творів усної народної словесності почалися лише у XVIII—XIX ст. Тому, зрозуміло, багато з архаїчних верств фольклорної традиції втрачено. Але збережений матеріал, що записаний пізніше, багатий численними змістовними, образними елементами глибокої давнини. У різних жанрах українського фольклору, особливо обрядового, казкового, дослідники простежують відгомін побутово-звичаєвих відносин родового ладу, реалій укладу життя, суспільного устрою, історичних подій часів Княжої Русі, татаро-монгольського лихоліття, пізнього середньовіччя, епохи литовсько-польського поневолення України, козаччини, багатовікової боротьби українського народу проти чужоземного уярмлення за свободу і незалежність. Найбільшою мірою твори фольклору відображають важливі події, характерні аспекти, явища суспільно-політичного і соціального буття, побуту народу, його переживання, настрої, сподівання саме того часу, коли ці твори збиралися, записувалися з живого народного побутування.

Для фольклору властиві усна форма поширення і передача між людьми способом безпосередньої комунікації. Його функціонування пов'язане з традиційними обрядами, звичаями, трудовими заняттями, дозвіллям, він існує як вираз естетичної потреби і певних переживань та настроїв. У цьому процесі відбувається і власне творення фольклору. Воно бере початок від певних творчо обдарованих індивідуальностей, імена яких втрачені у минулому. Тільки в деяких випадках народні легенди чи писані джерела зберегли прізвища авторів поодиноких пісень, наприклад, дівчини-козачки Марусі Чурай (XVII ст.) і козака Климовського (XVIII ст.), якому приписується створення широковідомої пісні “їхав козак за Дунай“.

У новіший час авторів творів, що стали фольклорними, зафіксовано більше. Але щоб індивідуальний твір став фольклорним, він, передусім, повинен бути створений в дусі народної традиції, народних уподобань і певної потреби, а також неодмінно зазнати в процесі поширення шліфування, обробки чи навіть переробки. Не є винятком і твори відомих письменників, що переходять у вигляді пісень, приказок, прислів'їв, оповідань в усний народний обіг і часто зазнають при цьому помітних змін. Зрештою, проблема авторства слабо пов'язана з усною народною традицією, мало цікавить виконавців тих чи інших творів.

Отож однією з характерних ознак фольклору є його анонімність, тобто втрата авторства в процесі побутування, що водночас є і процесом колективного творення — додавання “до чужого прекрасного свого кращого“ (Колесса Ф., “Українська усна словесність“).

Яскравим виявом колективності творення у фольклорі, досить вільного ставлення до тексту є наявність різновидів тих чи інших творів. Збирачами фольклору записано в різних місцевостях численні варіанти широко популярних і менш популярних пісень, казок, легенд, переказів, прислів'їв тощо. Варіативність фольклорних творів добре помітна у побуті, коли виконавці з народу зазначають, що ця пісня чи казка інакша “у нас“, аніж “у сусідньому селі“ чи навіть на другому кутку села. Варіантність, як одна з головних ознак фольклору, стосується всіх його родів і видів — віршово-поетичних і прозово-оповідних.

Багатоваріантність фольклорних творів зумовлена і такою специфічною рисою народопоетичної творчості, як імпровізаційність, тобто співтворчість у процесі виконання. Співаючи чи розповідаючи фольклорний твір, виконавець не просто повторює готовий текст, поетичні форми, а нерідко пристосовує їх до певної ситуації, події, осіб, додає своє — імпровізує. Імпровізаційність властива усім формам народної словесності, особливо характерна для поховальних голосінь і коротких пісенних форм — приспівок до танців, пісенних діалогів, коли виконавець повинен швидко зреагувати і доречно відповісти на ту чи іншу пісенну фразу, строфу, приказку.

Ще однією специфічною особливістю фольклору є його усність — усна форма творення, побутування, синхронна і діахронна передача, тобто поширення творів фольклору в певний час і його різночасова передача від покоління до покоління. Визначну роль при цьому відіграє пам'ять. Саме в пам'яті носіїв фольклору, його індивідуальних і колективних виконавців, фіксується весь багатоплановий обсяг фольклорної інформації, її сюжети, тексти, форми та стереотипи. З цього випливає і визначальне функціональне значення спадковості традицій усної народної словесності. Недарма в науці існує думка, що фольклор є мистецтвом пам'яті.

Отже, характерними особливостями усної народної творчості, що відрізняють її від інших ділянок народної культури і, зокрема, від такої спорідненої з нею сфери художньої словесності, як література, є усність і значимість пам'яті у творенні, побутуванні й передачі фольклорних творів; колективний характер народної творчості, а отже, й невизначеність індивідуального авторства — анонімність; пов'язаність побутування і розвитку з певними народними традиціями, усталеними стереотипами, естетичними нормами, формами, критеріями — тобто традиційність у поєднанні з поповненням у процесі виконання додатковими елементами — імпровізаційністю, чим, у свою чергу, зумовлюється і така специфічна риса, як різноманітність текстів, мелодій більшості фольклорних творів — їх варіантність. У наші дні перелічені ознаки фольклорності зазнають певних змін. Скажімо, поширення фольклорних творів може відбуватися не лише в усній, а й письмовій формі, а також за допомогою сучасних засобів комунікації — преси, радіо, телебачення. Частіше фіксується авторство, оскільки творець може записати твір, який в письмовому вигляді потрапляє у фольклорний обіг. Сюди ж нерідко належать і твори літературного походження, особливо тих авторів, що творять у дусі фольклорної поетики. У цьому процесі новітнього фольклоротворення може більш чи менш виразно простежуватися співвідношення і взаємозалежність індивідуального і колективного, традиційного і новітнього. Неодмінною умовою входження твору в фольклор (фольклоризації) є його побутування за законами усної традиції. Фольклор функціонує в широкому середовищі при активній участі народу. Водночас у цьому процесі відіграють винятково важливу роль окремі особистості — виконавці й так звані носії фольклору — обдаровані співаки, мудрі дотепні люди, які зберігають у пам'яті значний репертуар народних пісень, казок, переказів, легенд, прислів'їв, загадок, анекдотів і вміють майстерно донести їх до аудиторії. І сьогодні нерідко спостерігаємо, що в тому чи іншому колективі, гурті виділяються люди, що вміють заспівати щось цікаве, дотепне, добре володіють народним словом.

У давнину роль і значимість таких людей були набагато більшими. Вони проживали в кожному селі, їх цінували, поважали, вони були бажаними в кожному гурті, виконували функції заспівувачів, лідерів молодіжних громад, вечорниць, різних святковостей і розваг, наділялися гідностями обрядових чинів: весільних старост, старших свах, дружків тощо. Такі талановиті особистості, зокрема народні співці, кобзарі, лірники, казкарі часто виступають і як найбільш активні співтворці фольклору. Наприклад, видатні виконавці українських народних дум й пісень — кобзарі — напевне, як уважають дослідники, були їх основними творцями.

Термін “фольклор“ запровадив англієць В. Томе, котрий 1846 р. під псевдонімом А. Мертон надрукував у часописі “Атенеум“ (№ 982) статтю “The Folklore“. Тим самим він щасливо дав ім'я явищу, що його в Європі вивчали вже протягом століть, але називали по-різному, розпливчасто та описово).

4. Робота з таблицею.

— Використовуючи таблицю, розкажіть, на які роди й види (жанри) поділяється усна народна творчість. Пригадайте, які з них ви вивчали у попередніх класах, наведіть приклади.

(Довідка.

Фольклорні роди й види (жанри)



За О. Бандурою та Г. Бандурою).

II. Сприйняття та усвідомлення нового матеріалу.

1. Пояснення вчителя.

— Чи не найвідомішими і найпопулярнішими з українських народних пісень є пісні родинно-побутові, що відображають почуття, переживання, думки людини, пов'язані з її особистим життям, подіями в сім'ї, родинними стосунками. За тематикою вони поділяються на три групи: пісні про кохання; пісні про сімейне життя (родинні стосунки), пісні про трагічні сімейні обставини (вдовині, сирітські і т.п.).

Є ще одна група пісень, які всі родинно-побутові проблеми висвітлюють гумористично, — це жартівливі пісні. У таких піснях з гумором згадуються залицяння хлопця до дівчини, залицяння самих дівчат до хлопців тощо. У них маємо химерні ситуації, вигадливі “сюжети“, неправдоподібні сполуки. Відомими жартівливими піснями є “Із сиром пироги...“, “Дівка в сінях стояла...“, “Кину кужіль на полицю...“, “Послала мене мати...“, “Бодай ся когут знудив...“ та чимало інших.

Пісні про сімейне життя охоплюють родинні стосунки, сімейні конфлікти, побут тощо.

Найпоширеніша тема — нелегка жіноча доля. Недоброзичливе ставлення свекрухи, жорстокість чоловіка, його пияцтво — проблеми, що постають перед дівчиною, яка виходить заміж. І. Франко називав такі пісні “жіночими невольничими псалмами“.

Пісні про трагічні сімейні обставини пов'язані з втратою членів сім'ї. Це насамперед сирітські пісні, у яких український народ оплакував нелегку долю сироти:

Та немає гірш нікому,

Як тій сиротині,

Що ніхто не пригорне

При лихій годині.

У цих піснях часто постає образ билини в полі, яку вітер ламає; тоненької очеретини, що гнеться від життєвої бурі. Пестливі слова “матусенька“, “батенько“, “горенько“ вживається з метою викликати у слухачів співчуття. Такою ж образною структурою характеризуються і вдовині пісні, в яких змальовується важка доля жінки, що залишилася без чоловіка.

Центральне місце в українській народній поезії займають пісні про кохання. Вони відображають людські почуття — від ніжної прихильності до ненависті, відтворюють ставлення до закоханих, їхніх батьків та інших людей. У цих піснях постає кохання — вірне чи зрадливе, взаємне чи нерозділене, щасливе чи нещасне.

Для пісень про кохання характерні:

• романтичний характер

А я візьму кріслечко,

Сяду край віконця.

Я ще й очі не зімкнула,

А вже сходить сонце.

• гіперболізація

Ой не хочу, дівчинонько,

На твій посаг дивитись.

Краще піду в синє море,

В бистру річку топитись.

• сентиментальність —

Гиля, гиля, сиві гуси.

Гиля, гиля, до води.

Посватали дівчиноньку —

Плаче козак молодий.

Або:

А у гаю край Дунаю з тою самотою,

Плачу, тужу ще й ридаю,

Мила, за тобою...

Пісням про кохання притаманна традиційна символіка. Найпоширеніші символи:

пара голубів — закохані:

Коло млина, коло броду

Два голуби пили воду.

зірка — дівчина, місяць — хлопець:

Котилася зоря з неба

Та й упала додолу.

“Та й хто мене, молоду дівчину,

Проведе додому?“

зозуля — дівчина, сокіл — хлопець:

Кувала зозуля в стодолі на розі,

Заплакала дівчинонька

В батька на порозі:

“Козаче-соколе, візьми мене з собою

На Вкраїну далеку“.

хміль — символ невірного хлопця:

Ой хмелю мій, хмелю,

Хмелю зелененький,

Де ж ти, хмелю, зиму зимував,

Що й не розвивався?

З художньо-поетичних засобів у піснях про кохання найчастіше використовуються епітети (біле личко, ясні очі, уста малинові); порівняння (чорні очка, як терен); паралелізм (“Не всі тії та й сади цвітуть, Що весною розпускаються. Не всі тії побираються, що любляться й кохаються“).

Часто в ліричних піснях інтимна задушевна атмосфера створюється за допомогою пейзажів. Усе відбувається на тлі майже казкової природи — квітучого вишневого садка: “Ой у вишневому садочку там соловейко щебетав“; вечірнього гаю: “Ой у гаю при Дунаю соловей щебече“; зоряної місячної ночі: “Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе“.

2. Прослуховування у фонозапису або виразне читання пісні “Місяць на небі, зіроньки сяють“ та бесіда за питаннями:

Яка картина постала у вашій уяві, коли ви слухали пісню?

Про що співає дівчина, пливучи в човні місячної ночі?

Як реагує на пісню дівчини її коханий? Чому?

Прочитайте останню строфу (куплет) пісні. Поясніть, як ви розумієте рядки:

Ой очі, очі, очі дівочі.

Темні, як нічка, ясні, як день.

Знайдіть у тексті повтори, пестливі слова, епітети та визначіть їхню роль у пісні.

(Родинно-побутова пісня “Місяць на небі, зіроньки сяють“змальовує чудову картину розмови сердець двох закоханих. Дівчина співає, пливучи в човнику місячної ночі, козак це чує, і його серце завмирає від радості й щастя, він сподівається, що його почуття взаємні. Кажуть, що очі — дзеркало душі. Отже, саме вони “звели з розуму“ парубка. Пісня ніжна, лагідна, з багатьма пестливими словами, повторами, порівняннями та епітетами. Користується популярністю й донині).

3. Виразне читання та самостійний аналіз пісні “Цвіте терен, цвіте терен“ за планом:

а) жанрова-тематична приналежність;

б) ідейний зміст твору., образи;

в) художні засоби пісні, їхня роль.

(Терен — символічна рослина і в літературі, і в фольклорі. Це символ перешкод, страждання. Дівчина полюбила того, хто, можливо, не вартий її кохання, бо поїхав “іншої шукати “. А може, це тільки ревнощі, і дівчина вірить, виглядає милого. Любов — це віра й надія, щастя й нещастя, і хоч у пісні співається, що “хто з любов'ю не знається, той горя не знає “, усе ж без любові, навіть нерозділеної, людині не можна, вона не пізнає справжнього щастя. Пісня має характерні ознаки фольклору — повтори, звертання, риторичні питання, зменшувально-пестливі слова).

III. Підбиття підсумків.

IV. Домашнє завдання.

Навчіться виразно читати народні пісні, вміщені у підручнику, та підготуйтеся до їх аналізу. Вивчіть чотири з них (на ваш вибір) напам'ять.




Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.