ІВАН ФРАНКО

АНТОШКОВІ П. (АЗЪ ПОКОЙ) - ІВАН ФРАНКО

Діалект чи самостійна мова?

Найпустіше в світі се питання.

Міліонам треба сього слова,

І гріхом усяке тут хитання.

Міліонам треба світла, волі,

Треба вміти, як їх добиваться,

Поки стогнуть кволі, мерзнуть голі —

Нам в Параски ласки дожидаться?

Як твій брат із голоду вмирає,

А його ти накормити вступиш,

То чи ждеш, аж срібну ложку купиш,

Чи береш букову, що він має?

Як твоя у річці тоне мати

І кричить: “Рятуй мене, Антошку!“ —

Будеш ти на гарний човен ждати

Чи їй кинеш першу-ліпшу дошку?

Зви се діалектом, зви жаргоном

Тую дошку, ту букову ложку,

А вона лунає відгомоном

В міліонах серць живих, Антошку!

Хай та мова вбога в славнім роді,

Хай московська, польська, чеська краща —

Поки служить Матері в пригоді,

То вона культурі не пропаща.

Хоч в сусіда там пиха багацька

У порфирі сяє та атласі —

На чуже багатство ми не ласі,

Ласа лиш твоя душа жебрацька.

Бідні ми, як коні на припоні,

Збагатись нас труд на рідній ниві:

В діалекті чи хоч би в жаргоні

Будемо багаті і щасливі.

Діалект, а ми його надишем

Міццю духу і огнем любови

І нестертий слід його запишем

Самостійно між культурні мови.


1 Дивись його статтю в “Галичанині“, 1902, ч. 222,

п[ід] з[аголовком] “Тщетная работа сепаратистов“.