ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ

ДО КОБЗИ ТА ДО МУЗИ - ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ

Моя ти втіхо, кобзо тихоструна!

Одна ти в мене із утіх осталась,

Як жизнь важка, гірка, великотрудна,

До вічного спочивища добралась.

Заграй мені, мов той Еол воздушний,

Озвись, голубко, забуркукай стиха,

А чей козак, нетяга прямодушний,

Позбудеться хоч на часину лиха.

Жене його із краю в край, тімаху,

Людське лукавство да єхидниство кляте.

Завидує він степовому птаху,

Не маючи й могили, щоб іспасти.

Заграй же згорда голосом величнем,

На сором злюкам, що тебе плямують,

Загримай на лихих докором вічним-

Нехай тебе віки грядущі чують.

А ти, моє надиханнє спасенне,

Моя ти Музо в образі любові!

Покинь бідаху на життя злиденне,

Іди собі на береги Дніпрові...

Там люде в темряві сидять глибокій,

Ти їх освітиш сяєвом небесним,

Я ж тут од мук спочину, одинокий,

Дознаю щастя прахом безсловесним.