Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Плач Ярославни

В Путивлі-граді вранці- рано

Співає-плаче Ярославна,

Як та зозуленька кує,

Словами жалю додає.

— Полечу, каже, зигзицею,

Тією чайкою-вдовицею,

Та понад Доном полечу,

Рукав бобровий омочу

В ріці Каялі. І на тілі,

На княжім білім, помарнілім,

Омию кров суху, отру

Глибокії, тяжкії рани... —

І квилить-плаче Ярославна

В Путивлі рано на валу:

— Вітрило-вітре мій єдиниі'і!

Легкий, крилатий господине!

Нащо на дужому крилі

На вої любії мої,

На князя, ладо моє миле,

Ти ханові метаєш стріли?

Не мало неба, і землі,

І моря синього. На морі

Гойдай насади-кораблі.

А ти, прелютий... Горе! Горе!

Моє веселіє украв,

В степу на тирсі розібгав. —

Сумує, квилить, плаче рано

В Путивлі-граді Ярославна.

І каже: — Дужий і старий,

Широкий Дніпре, не малий!

Пробив єси високі скали,

Текучи в землю половчина,

Носив єси на байдаках

На половчан, на Кобяка

Дружину тую Святославлю!..

О мій Словутицю преславний!

Моє ти ладо принеси,

Щоб я постіль весела слала,

У море сліз не посилала, —

Сльозами моря не долить. —

І плаче, плаче Ярославна

В Путивлі на валу на брамі.

Святеє сонечко зійшло.

І каже: — Сонце пресвятеє

На землю радість принесло

І людям і землі, моєї

Туги-нудьги не розвело.

Святий, огненний господине!

Спалив єси луги, степи,

Спалив і князя і дружину,

Спали мене на самоті!

Або не грій і не світи...

Загинув ладо... Я загину!

4 червня [1860] С.П.Б.

В Путивлі-граді вранці-рано

Сумує, плаче Ярославна!

— Полечу, рече, зозулею,

Понад Дунаєм полечу!

Рукав бобряний омочу

В ріці Каялі... і омию

На княжому дебелім тілі

Засохлу кров його... Отру

Глибокії на любім ладо рани. —

І плаче, плаче Ярославна

В Путивлі-городі. Й рече:

— Вітрило-вітре, господине!

Нащо ти вієши, несеш

На легкому крилі своєму

Хиновські стріли?

14 вересня [1860 С.-Петербург]