Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Сестрі

Минаючи убогі села

Понаддніпрянські невеселі,

Я думав: — Де ж я прихилюсь?

І де подінуся на світі? —

І сниться сон мені: дивлюсь,

В садочку, квітами повита,

На пригорі собі стоїть,

Неначе дівчина, хатина.

Дніпро геть-геть собі розкинувсь!

Сіяє батько та горить!

Дивлюсь, у темному садочку,

Під вишнею у холодочку,

Моя єдиная сестра!

Многострадалиця святая! —

Неначе в раї спочиває

Та з-за широкого Дніпра

Мене, небога, виглядає.

І їй здається — виринає

З-за хвилі човен, доплива...

І в хвилі човен порина.

— Мій братіку! Моя ти доле! —

І ми прокинулися. Ти...

На панщині, а я в неволі!..

Отак нам довелося йти

Ще змалечку колючу ниву!

Молися, сестро! будем живі,

То бог поможе перейти.

20 липня [1859] Черкаси