Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

І виріс я на чужині

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї;

То одинокому мені

Здається — кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна...

Аж бачу, там тільки добро,

Де нас нема. В лиху годину.

Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,

У те найкращеє село...

У те, де мати повивала

Мене, малого, і вночі

На свічку Богу заробляла;

Поклони тяжкії б’ючи,

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила

Її дитину... Добре, мамо,

Що ти зараннє спать лягла,

А то б ти Бога прокляла

За мій талан. Аж страх погано

Утім хорошому селі:

Чорніше чорної землі

Блукають люди; повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалялись,

Стави бур’яном поросли,

Село неначе погоріло.

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину

Ідуть і діточок своїх ведуть!..

……………………….

І я, заплакавши, назад

Поїхав знову на чужину.

І не воднім отім селі,

А скрізь на славній Україні

Людей у ярма запрягли

Пани лукаві...

……………………….

Погано дуже, страх погано!

В оцій пустині пропадать.

А ще поганше на Украйні

Дивитись, плакать — і мовчать!

А як не бачиш того лиха.

То скрізь здається любо, тихо,

І на Україні добро.

Між горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну.

А понад ним зеленіють

Широкії села,

А у селах у веселих

І люде веселі.

Воно б, може, так і сталось,

Якби не осталось

Сліду панського на Украйні.

1848 р.