Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

У бога за дверми лежала сокира

У Бога за дверми лежала сокира.

(А Бог тойді з Петром ходив

По світу та дива творив).

А кайзак нахирю

Та на тяжке лихо

Любенько та тихо

І вкрав ту сокиру.

Та й потяг подрбва

В зелену діброву;

Древину вибравши, та й цюк!

Як вирветься сокира з рук —

Пішла по лісу косовиця,

Аж страх, аж жаль було дивиться.

Дуби І всякі дерева

Великолітні, мов трава

В покоси стелеться, а з яру

Встає пожар, і диму хмара

Святеє сонце покрива.

І стала тьма, і од Уралу

Та до тингиза, до Аралу

Кипіла в озерах вода.

Палають села, города,

Ридають люди, виють звірі

І за Тоболом у Сибірі

В снігах ховаються. Сім літ

Сокира Божа ліс стинала,

І пожарище не вгасало.

І мерк за димом Божий світ.

На восьме літо у неділю,

Неначе ляля в льолі білій,

Святеє сонечко зійшло.

Пустиня циганом чорніла:

Де город був або село —

І головня уже не тліла,

І попіл вітром рознесло,

Билини навіть не осталось;

Тілько одним одно хиталось

Зелене дерево в степу.

Червоніє по пустині

Червона глина та печина,

Бур’ян колючий та будяк,

Та інде тирса з осокою

В яру чорніє під горою,

Та дикий інколи кайзак

Тихенько виїде на гору

На тім захилім верблюді.

Непевне діється тойді:

Мов степ до Бога заговорить,

Верблюд заплаче, і каймак

Понурить голову і гляне

На степ і на Кара—бутак.

Сингичагач кайзак вспом’яне,

Тихенько спуститься з гори

І згине в глиняній пустині...

Одним єдине при долині

В степу край дороги

Стоїть дерево високе,

Покинуте Богом.

Покинуте сокирою,

Огнем не палиме,

Шепочеться з долиною

О давній годині.

І кайзаки не минають

Дерева святого.

На долину заїжджають,

Дивуються з його,

І моляться, І жертвами

Дерево благають.

Щоб парості розпустило

У їх біднім краї.

В основу сюжету покладено легенду про „святе дерево” казахів „джанги-сагач”

А кайзак на хирю...— казах собі на біду

Тингиз (казах.) — море

Арал — Аральське море. (Приміт. Т Шевченка)

Кара—бутак — „невеличка річка”. (Приміт. Т. Шевченка)

Сингичагач — „одно дерево”. (Приміт. Т. Шевченка)