Всі публікації щодо:
Тичина Павло

Іній

Ой цвілось життя зелене —

юнь моя

— чорнобрів’я!

Тисяча півтонів, тіней...

А тепер же —

що зустрів я?

Сивий впав на мене

іній...

Сивий, сивий іній...

Що ж. Нічого. Це нічого.

Серце,— цить!

Чого ти спориш?

В мене ж вік — новий, зустрічний.

То й зустрінем...

Все суворіш

мислить розум строго —

вічний.

Мислить розум вічний...

Хай той іній і сріблиться,—

та в душі ж

його немає!

У душі — зелені вруна.

Злегка тьмяні? —

хто їх знає...

Бо й зимою ж глиця

юна.

Свіжо-тьмяно-юна...

Може, бренькав я на лірі?

Мо’ в житті

скакав телятком?

А народ хай сам розсудить.

Бджілку люблять

з повним взятком.

Думка ж — дії щирі

будить.

Думка дії будить...

Той, хто інею боїться,

радості

в собі не має.

Мов пісок сухий. Мов дюна.

Серце в мене

все співає:

бо й зимою ж глиця

юна.

Свіжо-тьмяно-юна...