Всі публікації щодо:
Тичина Павло

Я кличу тебе...

Той сад, і ніч, і зорі —

де вони тепер?

Згадай, як весна цвіла,

зі мною ти рада йшла.

А в серці — мов крик...

А серце розривалось,

бідне, прощалось

з тобою навік.

Ти їдеш в далекий край...

прощай, люба,

прощай!

Ой строгий життя закон:

востаннє глянь з вікон,—

я кличу тебе весь час,

життя ось розлучить нас!

Як гарно було нам!

Та я... я знову сам.

[1965]