Всі публікації щодо:
Тичина Павло

Я утверждаюсь

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить — я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Тевтоніє! Мене ти пожирала,

як вішала моїх дочок, синів

і як залізо, хліб та вугіль крала...

О, як твій дух осатанів!

Ти думала — тобою весь з’їдаюсь? —

та, подавившись, падаєш в тріву...

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

Сини мої, червоні українці,

я буду вас за подвиг прославлять,—

ідіть батькам на допомогу й жінці,

дітей спішіте визволять!

Па українських нивах, на російських,

па білоруських — я прошу, молю! —

вбивайте ворогів, злодюг злодійських,

вбивайте без жалю!

Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,

гляджу їх, мов пшеницю ярову.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Із ран — нове життя заколоситься,

що з нього світ весь буде подивлять,

яка земля! яко зерно! росиця! —

Ну як же не сіять?

І я сіяю, крильми розгортаюсь,

своїх орлів скликаю, кличу, зву...

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Ще буде: неба чистої блакиті,

добробут в нас підніметься, як ртуть,

заблискотять косарки в житі,

заводи загудуть...

І я життям багатим розсвітаюсь,

пущу над сонцем хмарку, як брову...

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!

Тобі ж кладу я дошку гробову.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

1943 р. 16 вересня.

Кремлівська лікарня.