ЛЕСЯ УКРАЇНКА

 СПІВЕЦЬ

  

 Пишно займались багрянії зорі

                     Колись навесні,

 Любо лилися в пташиному хорі

                     Лісні голосні;

  

 Грала промінням, ясним самоцвітом

                     Порання роса,

 І усміхалась весняним привітом

                     Натури краса.

  

 Гордо палала троянда розкішна,

                     Найкраща з квіток,—

 Барвою й пахом вродливиця пишна

                     Красила садок.

  

 А соловейко троянді вродливій

                     Так любо співав,

 Голосом дивним співець чарівливий

                     Садки розвивав;

  

 Слав до вечірньої зорі прощання,

                     Що гасла вгорі,

 Ще ж голосніше співав на вітання

                     Поранній зорі...

  

 Вже пролетів, немов пташка зальотна,

                     Весняний той час, —

 Осінь холодная, осінь вільготна

                     Панує у нас.

  

 Тихо спускається нічка осіння, —

                     Година сумна;

 Місяць холоднеє кида проміння;

                     Здалека луна

  

 Пугача віщого крик — гук єдиний;

                     Діброва німа.

 Де ж соловейко? де ж спів солов'їний?

                     Ох, де ж він? Нема!

  

 В вирій полинув, де вічная весна,

                     Натхненний співець.

 Вічно красув там рожа чудесна,

                     Там теплий вітрець;

  

 Глухо і смутно кругом на просторі.

                     Мій гаю сумний!

 Кинув співець тебе в тузі та в горі,

                     Тебе й край рідний.

  

 Тиша така тепер всюди панує.

                     Лиш в листі сухім

 Вітер зітха, мов дріада сумує,

                     Із жалем глухим.

  

 Чом я не маю огнистого слова,

                     Палкого, чому?

 Може б, та щира, гарячая мова

                     Зломила зиму!

  

 І розлягалась би завжди по гаю

                     Ясна-голосна

 Пісня, й розквітла б у рідному краю

                     Новая весна.

  

 Та хоч би й крила мені солов'їні,

                     І воля своя, —

 Я б не лишила тебе в самотині,

                     Країно моя!

    (1889)