ЛЕСЯ УКРАЇНКА

 КОНВАЛІЯ

  

 Росла в гаю конвалія

                     Під дубом високим,

 Захищалась від негоди

                     Під віттям широким.

  

 Та недовго навтішалась

                     Конвалія біла, —

 І їй рука чоловіча

                     Віку вкоротила.

  

 Ой понесли конвалію

                     У високу залу,

 Понесла її з собою

                     Панночка до балу.

  

 Ой на балі веселая

                     Музиченька грає,

 Конвалії та музика

                     Бідне серце крав.

  

 То ж панночка в веселому

                     Вальсі закрутилась,

 А в конвалії головка

                     Пов'яла, схилилась.

  

 Промовила конвалія:

                     «Прощай, гаю милий!

 І ти, дубе мій високий,

                     Друже мій єдиний!»

  

 Та й замовкла. Байдужою

                     Панночка рукою

 Тую квіточку зів'ялу

                     Кинула додолу.

  

 Може, й тобі, моя паяно.

                     Колись доведеться

 Згадать тую конвалію,

                     Як щастя минеться.

  

 Недовго й ти, моя панно,

                     Будеш утішатись

 Та по балах у веселих

                     Таночках звиватись.

  

 Може, колись оцей милий,

                     Що так любить дуже,

 Тебе, квіточку зів'ялу,

                     Залишить байдуже!..

  

 [Волинь, 30/Х 1884]