ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ПЕРЕМОГА

Довго я не хотіла коритись весні,

Не хотіла її вислухати,

Тії речі лагідні, знадні, чарівні

Я боялась до серця приймати.

«Ні, не клич мене, весно, – казала я їй, –

Не чаруй і не ваб надаремне.

Що мені по красі тій веселій, ясній?

В мене серце і смутне, і темне».

А весна гомоніла: «Послухай мене!

Все кориться міцній моїй владі:

Темний гай вже забув зимування сумне

І красує в зеленім наряді;

Темна хмара озвалася громом гучним,

Освітилась огнем блискавиці;

Вкрилась темна земля зіллям-рястом дрібним;

Все кориться мені, мов цариці;

Хай же й темнеє серце твое оживе

І на спів мій веселий озветься,

Бо на нього озвалося все, що живе,

В тебе ж серце живе, бо ще б'ється!»

Тихо думка шепоче: «Не вір тій весні!»

Та даремна вже та осторога, –

Вже прокинулись мрії і співи в мені…

Весно, весно, – твоя перемога!

14.05.1893