ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Сльози-перли

Посвята Іванові Франкові

І

Сторононько рідна! коханий мій краю!

Чого все замовкло в тобі, заніміло?

Де-не-де озветься пташина несміло,

Немов перед бурею в темному гаю,

І знову замовкне... як глухо, як тихо...

Ой лихо!

Ой, де ж бо ти, воле, ти зоре таємна?

Чому ти не зійдеш на землю із неба?

Осяяти землю безщасную треба!

Ти бачиш, як все в нас покрила ніч темна?

Ти чуєш, як правду неправда скрізь боре?

Ой горе!

О люде мій бідний, моя ти родино,

Брати мої вбогі, закуті в кайдани!

Палають страшні, незагойнії рани

На лоні у тебе, моя Україно!

Кормигу тяжку хто розбить нам поможе?

Ой боже!

Коли ж се минеться! Чи згинем без долі?

Прокляття рукам, що спадають без сили!

Навіщо родитись і жити в могилі?

Як маємо жити в ганебній неволі,

Хай смертна темнота нам очі застеле!

Ой леле!

ІІ

Україно! плачу слізьми над тобою...

Недоле моя! що поможе ся туга?

Що вдію для тебе сією тяжкою журбою?

Гай-гай, невелика послуга!

Ох, сльози палкі - вони душу палили,

Сліди полишили огнисті навіки.

Ті жалі гіркії - вони мені серце зв'ялили!

Даремні для нього всі ліки.

Чи ж мало нас плаче такими сльозами?

Чи можем ми, діти, веселими бути,

Як ненька в недолі, в нужді побивається нами?

Де ж тута веселого слова здобути?

Говорять, що матері сльози гарячі

І тверде, міцнеє каміння проймають;

Невже найщиріші кривавії сльози дитячі

Ніякої сили не мають?

ІІІ

Всі наші сльози тугою палкою

Спадуть на серце, серце запалає...

Нехай палає, не дає спокою,

Поки душа терпіти силу має.

Коли ж не стане сили, коли туга

Вразить украй те серденько замліле,

Тоді душа повстане недолуга,

Ії розбудить серденько зболіле.

Як же повстане - їй не буде впину,

Заснути знов, як перш, вона не зможе,

Вона боротись буде до загину:

Або загине, або переможе.

Або погибель, або перемога -

Сі дві дороги перед нами стане...

Котра з сих двох нам судиться дорога?..

Дарма! повстанем, бо душа повстане.

Так, плачмо, браття! мало ще наруги,

Бо ще душа терпіти силу має;

Хай серце плаче, б'ється, рветься з туги,

Хай не дає спокою, хай палає!