І ти колись боролась, мов Ізраїль - ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

І ти колись боролась, мов Ізраїль - ЛЕСЯ УКРАЇНКА

І ти колись боролась, мов Ізраїль,

Україно моя! Сам бог поставив

супроти тебе силу невблаганну

сліпої долі. Оточив тебе

народами, що, мов леви в пустині,

рикали, прагнучи твоєї крові,

послав на тебе тьму таку, що в ній

брати братів не пізнавали рідних,

і в тьмі з'явився хтось непоборимий,

якийсь дух часу, що волав ворожо:

„Смерть Україні”!

– Та знялась високо

Богданова правиця, і народи

розбіглися, немов шакали ниці,

брати братів пізнали і з'єднались.

І дух сказав: „Ти переміг, Богдане!

Тепер твоя земля обітована”.

І вже Богдан пройшов по тій землі

від краю і до краю. Свято згоди

між ним і духом гучно відбулося

в золотоверхім місті. Але раптом

дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат.

І знов настав єгипетський полон,

та не в чужій землі, а в нашій власній.

А далі розлилось червоне море,

і розділилося по половині,

і знов злилось докупи й затопило –

кого? Ой леле! Новий фараон

пройшов живий через червоне море,

але їздець і кінь пропав навіки.

Співай, радій, ненависна чужинко,

бий в бубни і лети в танок з нестяму,

кінь і їздець в червонім морі згинув,

тобі зостався спадок на покраси,

бо зносиш ти України клейноди,

святкуючи над нею перемогу.

Такий для нас був вихід із Єгипту,

немов потоп. Заграло та й ущухло

Червоне море, висохло, й осталась

безрадісна пустиня після нього,

і став по ній блукать новий Ізраїль,

по тій своїй землі обітованій,

немов якась отара безпричальна.

З отарою блукали й пастухи,

вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.

Коли ж у їх з'являвся дух величний,

що вогняним стовпом палав у тьмі,

а вдень ішов, мов туча грізно-біла,

вони не вірили своїм очам,

і врозтіч розбігались манівцями,

і попадали ворогам в полон.

Чи довго ще, о господи, чи довго

ми будемо блукати і шукати

рідного краю на своїй землі?

Який ми гріх вчинили проти духа,

що він зламав свій заповіт великий,

той, взятий з бою волі заповіт?

Так доверши ж до краю тую зраду,

розбий, розсій нас геть по цілім світі,

тоді, либонь, журба по ріднім краю

навчить нас, де і як його шукать.

Тоді покаже батько свому сину

на срібне марево удалині

і скаже: „Он земля твого народу!

Борись і добувайся батьківщини,

бо прийдеться загинуть у вигнанні

чужою-чуженицею, в неславі”.

І, може, дасться заповіт новий,

і дух нові напише нам скрижалі.

Але тепер? як маємо шукати

свому народу землю? хто розбив нам

скрижалі серця, духу заповіт?

Коли скінчиться той полон великий,

що нас зайняв в землі обітованій?

І доки рідний край Єгиптом буде?

Коли загине новий Вавілон?

10.09.1904. Зелений Гай



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.