До мого фортеп'яно - ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

До мого фортеп'яно - ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Мій давній друже! мушу я з тобою

Розстатися надовго… Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою,

Вповідувать думки, веселі і сумні.//

То ж при тобі, мій друже давній, вірний,

Пройшло життя дитячеє моє.

Як сяду при тобі я в час вечірній,

Багато спогадів тоді встає!//

Картина постає: зібравсь гурточок,

Провадить речі, і співа, й гука,

На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок

Чиясь весела виграва рука.//

Та хто се плаче там, в другій хатині?

Чиє ридання стримане, тяжке?...

Несила тугу крить такій малій дитині,

Здавило серце почуття гірке.//

Чого я плакала тоді, чого ридала?

Тоді ж кругом так весело було…

Ох, певне, лихо серцем почувала,

Що на мене, мов хмара грізна, йшло!//

Тепер ота осіння хмара сива

Мене дедалі більше покрива…

Знов смуток? – що ж почну я, нещаслива?

Хто ж восени весняночки співа?...//

Та серед того тяжкого туману

Світив для мене ясний промінь мій,

Я мала днину не одну кохану,

Я забувала жаль і смуток свій.//

Коли я смуток свій на струни клала,

З'являлась ціла зграя красних мрій,

Веселкою моя надія грала,

Далеко линув думок легкий рій.//

Мій друже! Ті хвилиноньки яснії,

Я при тобі найбільше мала їх,

Твої кохані струни голоснії

Будили зграї красних мрій моїх.//

Хоч я не завжди щиро говорила

З людьми, хоч тяжкий розпач свій

Від рідних, милих, найлюбіших крила,

Та не від тебе, любий друже мій!//

А ти, мій друже? Ти не крив нічого.

Свої всі гуки ти мені віддав,

На тяжкеє страждання серця мого

Мені лагідную потіху слав.//

Розстаємось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самоті німій,

А я не матиму де дітися з журбою…

Прощай же, давній, любий друже мій!

15. 03. 1890 р.