ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Slavus-Sclavus*

Слов'янщина! — який величний гук,

Який широкий і містично темний.

І скільки літ і як багато рук

Для неї будували храм таємний.

Посеред храму п'єдестал звели

І статую поставили на ньому,

І вид, немов Ізіді, зап'яли

Покровом щільним ідолові свому.

Стоїть таємна статуя давно,

Час тихо упливає рік за роком,

І досі ще нікому не дано

В лице їй глянути одважним оком.

А що ж величної Слов'янщини сини,

Німої матері проречистії діти,

Між людьми чим прославились вони?

Чим похвалитись їм, з чого радіти?

Дивітеся: з них кожний, як один,

Що світ би здержав на плечах здорових,

Міцний, як дуб кремезний, слов'янин

Покірно руки склав в кайданах паперових

Та раз у раз поклони низькі б'є

Перед стовпом, короною вінчанним,

Порфірою укритим; стовп той є

По праву спадщини царем названий.

І кожний весь в крові, в сльозах його лице,

Троїстая нагайка тіло крає,

А він ховаючись плете сильце

І братові під ноги простирає.

Колись, бувало, сильний чуженин

Слов'ян-рабів виводив на майдани,—

Тепер, куди не глянь, усюди слов'янин

На себе самохіть кладе кайдани,

І кажуть всі: варт віл свого ярма,

Дивіться, як покірно тягне рало!

Ні, ймення слов'янина недарма

Синонімом раба між людьми стало!

* Слов'янин-раб (лат.).