ЛЕСЯ УКРАЇНКА
ТИША МОРСЬКА

В час гарячий полудневий

Виглядаю у віконце:

Ясне небо, ясне море,

Ясні хмарки, ясне сонце.

 

Певно, се країна світла

Та злотистої блакиті,

Певно, тут не чули зроду,

Що бува негода в світі!

 

Тиша в морі... ледве-ледве

Колихає море хвилі;

Не колишуться од вітру

На човнах вітрила білі.

 

З тихим плескотом на берег

Рине хвилечка перлиста;

Править хтось малим човенцем,

В’ється стежечка злотиста.

 

Править хтось малим човенцем,

Стиха весла підіймає,

І здається, що з весельця

Щире золото спадає.

 

Як би я тепер хотіла

У мале човенце сісти

І далеко на схід сонця

Золотим шляхом поплисти!

 

Попливла б я на схід сонця,

А від сходу до заходу,

Тим шляхом, що проложило

Ясне сонце через воду.

 

Не страшні для мене вітри,

Ні підводнії каміння, —

Я про них би й не згадала

В краю вічного проміння.