ЯК Я ЛЮБЛЮ ОЦІ ГОДИНИ ПРАЦІ - ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ЯК Я ЛЮБЛЮ ОЦІ ГОДИНИ ПРАЦІ - ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Як я люблю оці години праці,

Коли усе навколо затиха

Під владою чаруючої ночі,

А тільки я одна, неподоланна,

Врочистую одправу починаю

Перед моїм незримим олтарем.

Летять хвилини - я не прислухаюсь.

Ось північ вдарила - найкращий праці час, -

Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша

І швидше у руках забігало перо.

Години йдуть - куди вони спішаться?

Мені осіння ніч короткою здається,

Безсоння довге не страшне мені,

Воно мені не грозить, як бувало,

Непевною і чорною рукою,

А вабить лагідно, як мрія молода.

І любо так, і серце щастям б'ється,

Думки цвітуть, мов золоті квітки.

І хтось немов схиляється до мене,

І промовляє чарівні слова,

І полум'ям займається від слів тих,

І блискавицею освічує думки.

Передсвітом чорніє ніч надворі,

І час гасити світло, щоб його

Не засоромив день своїм сіянням.

Погасне світло; та палають очі,

Аж поки досвітки в вікно тихенько

Заглянуть сивими очима і всі речі

Почнуть із темряви помалу виступати,

Тоді мене перемагає сон.

А ранком бачу я в своїм свічаді

Бліде обличчя і блискучі очі,

А в думці, мов тривога, промайнуть

В дитячих літах чутії легенди

Про перелесника. Розказує, бувало,

Стара бабуся нам, маленьким дітям:

“Була собі колись дівчина необачна...“

Про необачну дівчину, що дорго

За кужелем сиділа проти свята,

І не молилася, й на дзвони не вважала,

І спати не лягала, от за те

До неї уночі з'являвся перелесник;

Не дьяволом з'являвся, не марою,

Спадав летючою зорею в хату,

А в хаті гарним парубком ставав,

Облесливим - речами і очами.

Він їй приносив дорогі дарунки,

Стрічки коштовні й золоті квітки.

Він дівчину квітчав, і молодою

Своєю називав, і коси розплітав їй,

Речами любими затроював їй серце

І поцілунками виймав із неї душу.

На ранок, як співали треті півні,

Зникав той перелесник, а дівчина,

Уквітчана, убрана,засипала

Камінним сном. А потім цілий день

Бліда ходила, мов яка сновида,

І тільки ждала, щоб настала ніч,

Щоб з перелесником стояти на розмові,

А тим розмовам був лихий кінець...

“А хто ж був перелесник той, бабусю?“ -

Питала я в старої, та вона

Хрестилась тільки завжди і казала:

“Та не при хаті і не при малих дітях,

Не при святому хлібові казати.

Не згадуй проти ночі, бо присниться!“

Так, я тебе послухала, бабусю,

Не згадую ніколи проти ночі

Про перелесника, моє свічадо тільки

Нагадує мені про нього вдень.

19/Х 1899