Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Шкільний твір - Есе з української літератури

Роздуми Шевченка про власну долю та долю України в поезії «Мені однаково, чи буду…»

 Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію «Мені однаково, чи буду…», тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша «Мені однаково, чи буду…» У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави:

    …Як Україну злії люде

    Присплять, лукаві, ї в огні

    Її, окраденую, збудять…

 Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається:

    Чи хто згадає, чи забуде

    Мене в снігу на чужині -

    Однаковісінько мені.

 Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: «Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні». Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі - «На нашій - не своїй землі». Та перед цими рядками є й інші: «На нашій славній Україні». З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого - все-таки, «не своя», бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й «малого сліду».

 Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що «малого сліду не покину» на Україні і що його «не пом’яне батько з сином». Навіщо ця «маска» ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості?

 На це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, - все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Вісімнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п’яти рядків:

    Та не однаково мені,

    Як Україну злії люде

    Присплять, лукаві, і в огні

    Її, окраденую збудять…

    Ох, не однаково мені.

 У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень України, окраденість у час її оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію «Мені однаково, чи буду…» зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.