“Моя душа — це храм чи купа цегли?“ (за романом Олеся Гончара “Собор“) - твір з української літератури

Шкільний твір
ОЛЕСЬ ГОНЧАР

“Моя душа — це храм чи купа цегли?“ (за романом Олеся Гончара “Собор“) - твір з української літератури

Півтори тисячі років стоїть на пагорбах красень Київ — столиця моєї рідної України. А привело мене сюди бажання уклонитися великому українському поету Т. Г. Шевченку. І коли я ходила по цьому місту, мене вразила архітектурна споруда Софіївського собору. Цю споруду не змогли зруйнувати ні орди нападників, ні стихійні лиха, ні німецькі бомби. Бо я зрозуміла, що це не тільки цегла, а витвір людської думи, розуму і натхнення.

І не міг не описати все те, що відбувалося навколо цієї архітектурної пам'ятки, український письменник-новатор Олесь Гончар. Своїм твором він дає відповідь читачам, що таке собор у “Соборі“. Ми знаємо, що собор — це християнський храм, сюди приходять люди, щоб очистити свою душу. Храм цей просвічує людину, як рентген, просвічує розум, душу, — все те, що іноді вона хоче приховати. Собор постає як чудо, як диво довершеності народної архітектури, історичної пам'ятки культури. Він був споруджений січовиками. Собор — це духовність, добро, краса, сама чистота. Все це ми сприймаємо через образ Миколи Баглая. Але йому протистоїть Володька Лобода. У 50 —60-х роках двадцятого століття, на жаль, почалося руйнування соборів, храмів, духовності. Цю руйнуючу силу і показано в образі Володьки. Він мріє на місці зруйнованої культурної пам'ятки збудувати комерційний магазин, що буде приносити йому прибуток.

Коли про це зло почули люди, кожен хотів щось узяти і сховати до найкращих часів, щоб потім знову повернути. Тоді Вірунька, Леся-фронтовичка, Костя — сліпий танкіст, всі, хто живе по правді, збагнули, що йдеться про честь, сумління, про саму суть духовного існування.

Руйнівників стали називати “сволоцюгами“. Собор для Миколи — це Дніпрова сага, діброви і плавні, як велична ріка, це велич духу, як мірило совісті, як докір недбальцям і користолюбцям. Але як усі прогресивні люди, так і Олесь Гончар вірив у ті часи, коли знову почнуть будувати, творити диво-собори, храми, церкви.

Собор — те незвичайне диво, що “ніколи не кінчається і не переводиться“.

І ось я живу в 1997 році. Це час оновлення, очищення нашої душі. Мрія Олеся Гончара, нарешті, здійснилася. На пустелях, на старих місцях знову з'являються храми-собори, церкви. Мені від того легко, прекрасно.

Роман “Собор“ О. Гончара став у боротьбі з деспотією разючою зброєю, яка не просто призвела до поразки гнилого режиму, а й вивела український народ на дорогу національного відродження. Україна стала соборною.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.