Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Шкільний твір - Есе з української літератури

Мої роздуми над долею дитини-сироти після прочитання вірша Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало»

Коли живеш у сім’ї, коли у тебе є і матуся і тато, коли з першого дня життя тебе огортають щоденно любов і турбота рідних людей, то цей родинний затишок, це щастя стає звичним і навіть непомітним-Але ось я прочитав вірш Т. Г. Шевченка «Мені тринадцятий минало» - і моя душа озвалася таким хвилюванням, таким болем, такими ніжними й вдячними почуттями до рідних, що й не вимовить словами! Яким же різним є поняття щастя, «раю» для мене і для тринадцятирічного героя вірша!

Для його відкритої душі цей «рай» - скрізь! І Господнє небо, і сяюче сонце, і село, і веселе ягня - це те, від чого на серці хлопчика «так любо, любо стало, неначе в Бога». Ми бачимо, що душа його налаштована на добро, яке відлунює у словах молитви: «Тоді так приязно молилось…» Це - світ душі Тараса-хлопчика, малого сироти.

Та є ще дійсність, у якій

…недовго сонце гріло,

Недовго молилось…

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

У цьому сирітському світі «село почорніло», «небо голубее… помарніло», /не мої ягнята», «нема в мене хати». «Не дав мені Бог нічого!..» - пронизливий, жорстокий висновок-вирок приголомшує мене; враз хочеться допомогти, захистити хлопчика. Та ось я бачу, як «…дівчина… прийшла, привітала, утирала мої сльози і поцілувала». І сирітське серце, радісно стрепенувшись, засяяло разом із сонцем: нехай немає рідних мами й тата, але - «неначе все на світі стало // Моє … лани, гаї, сади!»

Та ця омана недовговічна: кришталевий дитячий «рай» розбивається суворою дійсністю Залишається тільки гірко шкодувати за тим, що «Господь не дав дожить малого віку в тім раю», змиритися із сирітською долею «юродивого», що «людей і [Бога] прокляв!.»



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.