Всі публікації щодо письменника:
Яновський Юрій

Шкільний твір - Есе з української літератури

Твір з української літератури - Трагедія роду Половців (за романом Юрія Яновського «Вершники»)

Відомий український письменник Юрій Яновський увійшов у літературу як натхненний романтик революції. В його романі «Вершники» розповідається про братовбивчу війну на Україні в 1919 році, яка стала першою віхою в переліку трагедій, що випали на долю українського народу після революції 1917 року.

Роман складається з восьми новел. Новелою «Подвійне коло» письменник відразу вводить нас у шквал гарячих подій літа 1919 року. Саме в цій новелі Юрій Яновський сконцентрував увагу на трагедії роду Половців.

Першим з роду Половців ми зустрічаємо Андрія — офіцера російської армії. Слова, що зриваються з його вуст, вражають ненавистю до рідного брата і рідної землі. Батьківщиною стала йому Росія, а рідному брату він кидає в обличчя образливе: «Мазепа проклятий», «петлюрівське стерво»… Останні спогади Андрія про те, як галичан бив у Карпатах до смерті, Ото ж перед нами — запеклий шовініст. Він знехтував батьківським заповітом, кинувши злісно: «Проклинаю тебе моїм руським серцем, ім’ям великої Росії — матінки од Варшави до Японії, од Білого до Чорного моря, проклинаю й ненавиджу в мою останню хвилину». Ненависть засліпила Андрія і лише після згадки Оверка про рідну Дохінівку, старого батька Мусія Половця та після запитання «Що тобі пригадується?» — старший брат відповів: «… батько та його старі слова: тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Мені здається, що в Андрія, напевно, не залишилось нічого святого в житті, якщо він проклинає рідного брата, навіть згадавши мудрі батьківські слова про святість роду.

Найкраще і найбільше знає і розуміє своїх дітей мати… Найдорожчим Половчисі був Панас, тому що: діти, як пальці, який не вріжеш, то болить. Але найбільше щемить материне серце тоді, коли знає, що син іде ке тією дорогою. Непутящим був у сім’ї Половців Панас. І народжувала його мати важко, і пішов у життя манівцями — контрабандою почав займатися. Половчиха весь час думала про Панаса. «… їй все здавалось, що чує плескіт весел і треба рятувати його від погоні».

Нечесної підступно поводить себе Панас на полі бою, в чому і сам зізнається: «… А я сиджу собі в лісочку й чекаю, доки вони кінчать битися». Найбільше його звинувачення Оверкові таке: «Ну що — України тобі хочеться?»

Він регоче у вічі смертельно пораненому братові, цинічно, прикриваючись іменем батька Махна, призначає суд за вбивство брата Андрія. Панас власноручно вбиває рідного брата, хоч і пам’ятає пророчі слова батька про силу роду. Але в душі анархіста — не повна пустка. Розуміючи, що життя Оверка в його руках, махновець пропонує брату пристати до них. Він також усвідомлює вину за братову смерть і ховає Андрія та Оверка.

Інтернаціональний загін Івана, здавалось, також сидів у ліску. Не встиг Панас поховати братів, як червоні зненацька оточили махновців. Кілька хвилин скаженого бою — і вже Панас перед Іваном. Іван брата не вбиває, але Панас сам стріляє собі в рот і помирає. Наймолодший брат Сашко залишається жити з Іваном.

У новелі все-таки не має справжнього переможця. Вона сприймається як розповідь про трагедію матері — роду — України, трагедію, що розігралася в роки революції і громадянської війни, а потім ще довго відлунювала голодом, смертями, репресіями. У ній — велика художня правда, яка застерігає нас від того, щоб наша Україна, що тільки стає на ноги, не була втягнута знову в «подвійне», а то й «потрійне коло». Ми повинні не допустити такої трагічної ситуації, коли син підіймає руку на матір, брат на брата, діти однієї Вітчизни поливають рідну землю своєю кров’ю.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.