Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас
Шкільний твір - Есе з української літератури
Україна і українці в творчості Тараса Шевченка
У мальовничому куточку нашої України, на Чернечій горі, спить вічним сном наш незабутній Тарас Шевченко. Внизу несе свої води могутній Дніпро, а з гори видно і «лани широкополі», і милу його серцю Україну. Як мріяв, як заповідав…
Майже все своє життя він прожив за межами Батьківщини, але ніколи її не забував. Не забував він і своїх земляків — українців. Скільки творів присвятив він своїй Вітчизні!
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену за неї бога,
За неї душу погублю!
Велике, добре серце поета страждало від розлуки з милим краєм, з рідними людьми. Він сумував за Україною, за її вишневими садками, за мелодійними піснями. Сумував, що Україна «обідрана, сиротою понад Дніпром плаче».
Болем і тугою переповнювалось серце поета від думки про те, що
…скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пані лукаві.
Все своє життя пост присвятив боротьбі за волю свого народу. Він писав, що не можна спокійно «дивитись, плакать — і мовчать!»
І не мовчав! Він засуджував російський царизм, який всіляко пригноблював український народ. Діставалось від нього і тим «землякам»-українцям, які «деруть шкуру» з «братів незрячих, гречкосіїв».
В своїй знаменитій поемі «І мертвим, і живим …» Шевченко докоряє своїм землякам — українським панам, інтелігентам, що зневажають українську мову, культуру і низько схиляються перед усім закордонним:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра.
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра.
Поет закликає своїх же українців вчитись так, як треба, щоб у них була своя мудрість, але щоб вони вивчали й кращі здобутки світової науки, культури:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь…
Як актуально звучать ці слова сьогодні! Шевченко з любов’ю оспівував борців за волю України і засуджував своїх сучасників за їх пасивність, що
Їм байдуже, —
Панам жито сіють.
Доля України була для нього не байдужою, про що він з таким болем пише в поезії «Мені однаково»:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Шевченка карали, висилали на заслання, не дозволяли жити в Україні, яку він так любив, за якою так тужило його бідне серце. Проте… «карався, мучився, але… не каявсь». Він не тільки мріяв про відродження України, її щастя, але й твердо вірив, що
… на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.