11 КЛАС
Твори з української літератури
МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ

Шкільний твір на тему - Проблема роздвоєності особистості у новелі М. Хвильового „Я (романтика)”

Так споконвіку було:

одні упирались з ганчіркою в руці,

а другі тяглися до стяга зорі

і йшли за хвостами комет,

горіх розкусивши буття.

М. Хвильовий

У кінці Пушкінської вулиці міста Харкова, за студентським гуртожитком „Гігант” колись знаходилось міське кладовище, яке нині переобладнано на молодіжний парк. За старою церквою залишили для нащадків кілька могил — П. Гулака-Артемовського, драматурга М. Кропивницького, художника

С Васильківського.

Розквіт національного відродження останніх років повернув нам ім'я Ми-коли Хвильового (Фітільова). Члени товариства „Спадщина” відновили могилу одного із найталановитіших зачинателів української літератури початку XX століття. У поемі „Електричний вік” Микола Хвильовий писав:

І хіба посміє вічність

шпурнути в моє обличчя

докір?..

Творчість прозаїка, поета, критика, публіциста — яскравий приклад самовідданого служіння ідеї „загірної комуни”, яка стала причиною трагедії. Письменник бунтував, сумнівався, боровся, переживав, помилявся, каявся. Це не могло не знайти відбитку у новелах, що побачили світ у 1923-1927 роках.

Найбільшу увагу в плані розкриття психології мрійників, романтиків революційної доби заслуговує новела „Я (Романтика)”, в якій розкрито душевний конфлікт між старим і новим. Відомий літературознавець О. Білецький зазначав, що твір „силою своєю не має собі аналогій в новітній прозі”.

Новела „Я” має ліричний зачин. Саме з нього постає зримий, реальний образ матері-України: „З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія”. Матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами. „Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна... І мій неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом”.

Але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матері „дві хрустальні росинки”.

Чому ж в чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати — Україна? Мабуть, над дилемою гуманності і фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї. Письменник хоче допомогти осмислити протиставлення світлого і чорного, добра і зла, що живуть у душі головного героя новели.

З одного боку — це інструмент, який повинен вершити революційний суд, а з другого — людина, яка вміє любити, бути ніжною, яка невидимою силою любові зв'язана з матір'ю.

М. Хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений син шукає спокою на старечих материних долонях. „Я — чекіст, але я і людина”,— підкреслює головний герой. Отже хочеться вірити, що цією людиною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу.

Але між двома началами терзається душа „м'ятежного сина: Андрюша і мати, Тагабат — людина, з холодним розумом і з каменем замість серця”. Герой не бачить виходу. Саме у такі хвилини він, комунар, викликає співчуття.

Через роздвоєність душі син мусив застрелити матір. „Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав на скроню”. І це в ім'я революції, в ім'я дороги до загірних озер невідомої прекрасної комуни...

Отже, письменник намагається підвести нас до висновку, що такий вчинок міг здійснити тільки справжній революціонер, який в критичну хвилину „голови не загубив”. Але ми все більше починаємо розуміти, що фанатична відданість ідеї несе тільки зло, вбиває почуття справедливості, почуття розуміння добра, і правди, руйнує людську особистість, людське „я”.

„Там, в далекій безвісті невідомо горіли тихі озера загірної комуни”. Цими сумними словами закінчується трагічна новела — драма роздвоєності людської особистості, примушуючи замислитися над високістю Матері, яку вбиває блудний син. А Україна, котра породила революціонера, якого морально знівечила абстрактна ідея, прощає йому цей смертний гріх.

Новела Миколи Хвильового „Я (Романтика)” стала своєрідним викриттям жорстокості та несправедливості нової системи. Намагання вбити в собі людину, вбити добро в ім'я фанатизму, приводить до переродження в дегенерата.

Разом із своїми героями письменник шукав виходу із лабіринтів історії, помилявся і пророкував, свято вірив і люто ненавидів, і нарешті, не витримав дуалізму сучасної йому доби. Пролунав постріл... Але ніколи Вічність не жбурне у його бік докір. І тому свідчення — нагробок письменнику серед могил видатних людей Харківщини.