Врятована пісня - ТВОРИ НА НЕЛІТЕРАТУРНІ ТЕМИ

Мегазбірка найкращих учнівських творів

Врятована пісня - ТВОРИ НА НЕЛІТЕРАТУРНІ ТЕМИ

Кожна людина живе спогадами: веселими і сумними, щасливими і такими, що краще б їх забути назавжди. Бо така вона, людська пам'ять: нічого не можна переписати на чистий аркуш. Що було, то було! Я теж живу спогадами, і мені хочеться поділитися одним не вельми радісним випадком у моєму недалекому дитинстві.

На нашій крайній у селі вуличці живуть кілька моїх ровесників. Майже десять років тому ми були першокласниками. Шкільне життя тільки починалося. Нам хотілося бути схожими на дорослих, добре вчитися і робити добрі справи. Якось я помітив, що поштарка не кладе до нашої скриньки газети, а залишає пошту біля воріт між щаблями. А потім я побачив, як із скриньки випурхнула синичка. Коли я зазирнув до поштової скриньки, то побачив маленьке гніздечко, а в ньому — шестеро крапчастих яєць.

Того дня я розповів про свою знахідку друзям. Після того як усі оглянули помешкання синичок, я запропонував зробити його більш зручним і затишним. Ми знайшли маленьку коробку, зробили із ниток підвіски і переклали туди гніздечко з яйцями. Як ми не намагалися бути обережними, але двоє яєчок розбили. Нове й ідеальне, як нам здавалося, житло для пари синичок ми віднесли до лісу і підвісили на високому дереві. Горді від свого вчинку ми чекали приходу батьків. Я ніколи не забуду, як засмутилася моя мама, як розхвилювалася і дивилася на мене з докором старенька сусідка, коли дізналися про нашу „добру справу”. Мама тоді пішла з нами до лісу, дорогою розповідаючи про синичок і про те, що гніздечка не треба було чіпати. Ми зняли з дерева коробку і віднесли до поштової скриньки. Ми все повернули на місце, та чи повернуться пташки до гнізда та охололих яєць, ніхто не знав.

Ми пошкодували про свій необачний вчинок і з нетерпінням чекали ранку. Якою ж великою була наша радість і радість дорослих, коли вранці всі побачили, як до поштової скриньки знову залітає синичка. Вона повернулася і продовжувала висиджувати яйця. З того часу не минало і дня, щоб ми не підгодовували наших підопічних крихтами і зернятками. Нове покоління синичок залишилося в нашому саду, наповнюючи його веселим щебетом.

Та інколи мені ставало трохи сумно від того, що у багатоголосому щебетанні не вистачало двох пташиних голосів.

Повертайтеся додому, лелеки!

Якось замислилася над тим, з чого для мене починається Батьківщина. Я добре знаю слова відомої пісні — лагідної і зворушливої. Абетка, берізка, мамина пісня, перші відкриття — все це добре, та для мене особисто Україна починається з лелечого гнізда на височезній вежі старого недіючого заводу в нашому місті. Щовесни сюди прилітає пара лелек і впродовж літа наче в шоу „за склом” демонструє для всіх нас зразок шляхетності, толерантності у родинних стосунках.

З давніх-давен існує повір'я, що лелеки — обернені на птахів люди. Наші прашури-слов'яни вірили: чорногузи відлітають на зиму на далекий теплий острів, де живуть у товаристві людей. Повертаючись навесні до України, лелеки шукають гостинності, затишку, сприятливого місця проживання. Старі бабусі кажуть: скривдити лелеку — те саме, що образити дитя.

З дитинства знаю, що мешканці навколишніх вулиць пишаються тим, що до старого заводу щороку повертаються лелеки. Роками витворилася ціла система прикмет і повір'їв, пов'язаних із присутністю цих птахів. Дотримувалися цих прикмет і ми, діти. Першого птаха бажано було побачити в небі. Тоді нічого не болітиме і хвороби тебе оминатимуть. Дівчата на першого лелеку загадували бажання.

Ми всі звикли до сусідства лелек. З настанням весняного тепла чекали на приліт наших друзів і намагалися першими угледіти їх у високому небі. А коли ця мить наставала, ми чули, як лопотіли їхні зморені далекою дорогою крила. І тоді серце огортало дивне почуття спокою, любові до рідного краю, любові до всього, що є на землі.

Пара лелек не зважала на людей, дбайливо доглядала своїх пташенят. Вони кружляли над гніздом, торкаючись крилами хмар. Якось по-домашньому вчили лелечат літати, роблячи тренування крилами спочатку у гнізді, а потім над стінами покинутого заводу. Ми, діти, завмирали, спостерігаючи перший політ кожного з лелечат. Лячно було, а раптом крила не витримають. Та все відбувалося благополучно.

Все, про що я пишу, було зовсім недавно, а минулої весни лелеки до свого гнізда не прилетіли. Від його порожнечі стискалося серце, і в небі чогось не вистачало. На мить здалося, що весна вперше за стільки років не прийшла до нашого міста. Та ми чекаємо нової весни і кожен в душі благає: „Повертайтеся додому, лелеки!”





Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.